суботу, 30 березня 2013 р.

"...А КАРАВАН ІДЕ"


Нещодавно в Інтернеті з’явився новий випуск електронного самвидаву «Art «Meme»Movement», який повністю присвячено літературно-мистецькому проекту «Щоденник. Re: make». Вважаємо за доцільне дати відповідь на деякі запитання, які у своїх текстах ставлять дописувачі електронного журналу, адже більшість текстів є не просто рецензіями, а спробою журналістського розслідування.


Ураховуючи, той факт, що організатори та учасники літературно-мистецького проекту «Щоденник. Re: make» адекватно сприймають адекватну критику, зауваження, рекомендації та побажання щодо покращення проекту, із задоволенням даємо відповідь на вашу рецензію.
Для початку хотілося б подякувати усій команді творчого руху «Art «Meme»Movement» за таку увагу до нашого проекту, за те, що з різних сторін ви намагалися висвітлити наше видання. От-тільки вказавши на наші проґавлені літературні помилки, ви чомусь самі замість рецензії на проект «Щоденник. Re:make» пишете рецензію на «Щоденник». Нагадаємо, що проект «Щоденник» презентований у жовтня 2010 року. Щоб наша відповідь була більш об’єктивною, будемо часом цитувати думки наших учасників на вашу позицію.
Протягом того часу, поки тривав проект, організатори були відкриті до спілкування з учасниками, до всіх побажань і зауважень (до речі, й зараз діляться новинами, цікавими літературними заходами, тощо). Виникає питання, чому не можна було сказати про своє незадоволення раніше, а не коли проект вже завершений? І знову ж таки. За умовами проекту, про це було неодноразово сказано(!), організатори свідомо не втручалися в сюжетну лінію. Там є чітка тема і головний герой. Учасники всі на рівних правах і можливостях. Тим паче, ми обирали кращих учасників для того, щоб вони могли відчути куди краще повернути історію, підійти творчо до розвитку сюжету. І тут не важливо – початківці чи більш досвідчені. Головне те, що за пробними текстами учасники зарекомендували себе як такі, які мають нестандартне мислення і сміливу думку. Хоча не всім це вдалося згодом проявити безпосередньо в проекті.
«На мою думку, головна ціль проекту – зібрати людей – достойно реалізована. Організатори не мають нести зобов’язання за те, що у когось кривувато, а в когось ні. Ми самі маємо працювати над собою. Чому учасниця так негодує? Вона знала, на що йшла. І варто розуміти, що літературні вподобання, стилі та досвід у всіх різні. Я дуже задоволена, що взяла участь у проекті» — зазначає учасниця проекту Катерина Яковленко.
А щодо наставництва, то кожен з нас побачив його по-різному. Однак кожна позиція має право на життя. «Мене особисто найбільше дивує фраза «не хватило наставничества и мотивации». Яка має бути мотивація для творчості? Оцінки? Бали? Матеріальна винагорода? Це камінь лише тому, кому цієї мотивації не вистачило. Мотивація творчості в самій творчості. Невже надрукований власний твір у хорошому виданні, твердій палітурці, сучасному дизайні – то мала мотивація? Якщо так, то прошу уважно подивитися на рівень інших колективних збірок. По-друге, про відповідальність за якість текстів. Невже учасники проекту – це першокласники, яких треба вчити тримати ручку у руці і які не беруть відповідальності за написане? Якість тексту на душі автора, всім нам була дана воля – про що писати і як писати. За уміння чи не вміння використати свій шанс варто нарікати або ж хвалити лише себе. По-третє, дуже легко складати аналітичні таблиці будучи поза реальним процесом створення книги. Невже ви думаєте, що так легко вичитати, зверстати, зробити дизайнерську обробку, видати і врешті-решт організувати презентацію? Мабуть, шановні рецензенти – люди дуже далекі від видавничої справи і мало уявляють собі процес верстки, переверстки, видання пробного примірника, переробку продукту і т.д.» (учасниця «Рімейка» Євгенка Чугуй).
На противагу вищесказаному, хочу висвітлити позицію нашої іншої учасниці, Тетяни Кротевич: «Не знаю, як кому, а мене рецензія дуже порадувала! …Я не маю на увазі, що з усім погоджуюсь або «хочу вирвати свою сторінку з книжки». Ні. Просто такий відгук означає, що людям реально не байдуже і вони дуже переживають за те, у що вони вкладали свої творчі старання. Зрештою, усі зауваження до організаторів – це плюс, бо, як на мене, це перша рецензія, де проблему жування учасниками сіна-соломи розкрито з подачі «чого ж організатори не казали перероблювати такі тексти. Та й усім не догодиш! Завжди є люди, які, не отримавши задоволення від зробленої роботи, будуть писати гнівні листи з приводу «куди забрали наші гроші?».
Тетяна також написала свій відгук на проект. Пропонуємо шматок з її відгуку: «Прочитав эту книгу два года назад, я бы сказала, что образное слово молодых писателей сильно, как никогда, и современная литература движется в светлое будущее, товарищи! Сейчас же я смотрю на писательство немного по-другому. Может, это влияние работы, связанной с созданием шаблонных текстов, где не всегда уместно фонтанировать творческим потенциалом, поэтому в художественной литературе мне каждый раз хочется удивляться чему-то новому, оригинальному. А может, я попросту очень привередливая читательница, которая в каждом писательском труде стремится найти недоработки?
«Щоденник. Re:make» получился как-то… Как-то без огня. Проект писался под эгидой творчества, и как будто только по этой причине писатели-соучастники (и я в том числе, конечно же!) как могли, так и фантазировали, не особо беспокоясь о том, чтобы «подыграть» предшественнику, продолжая его тему. Казалось бы, полет мысли на пределе возможности – творческому проекту на пользу, но группировка этих текстов вместе послужила тому, что страницы стали такими тяжелыми! Осилить хотя бы десяток из них за раз – это подвиг, ведь каждый участник пытался на кусочке листика А4 вместить всё(!), ВСЁ, что, как мне кажется, обычно положено рассказывать на приеме у психотерапевта…» Це позиція автора, яку ми також поважаємо!
Ми ще перед початком говорили про те, що даний проект – це експеримент в літературі. Експеримент навіть для нас самих і для учасників, у першу чергу. І чудово, що учасники оцінюють його і критично, і схвально, і прагнуть рости й розвиватися далі. Мабуть, кращого годі й уявити. Бо було б гірше, коли б ми не бачили своїх недоліків, а лише хвалили б самі себе!
Тепер про інше. Найбільше Олександра Тарасова хвилює фінансова сторона нашого проекту. Нагадаю, що Олександр не є учасником проекту, однак має детальну інформацію по фінансовій звітності. І ще б хотів зазначити одну річ: складається враження, що власної книги Олександр ще не видавав, адже не знає які «процедури» треба пройти, щоб книга потрапила у книгарню. І не варто рахувати «прибутки», коли не знаєш за якою собівартістю книга була надіслана до книгарні.
І ще один момент: у жодного учасника ми не вимагали в примусовому порядку грошей на книгу. І жодного тексту не було вилучено того автора, хто не здав кошти. Це моральне право кожного. «У когось просто butthurt з приводу 35 грн) Треба було не здавать, я он пдф-ку отримав мейлом і радий. А те що проект слабкий з літературної точки зору було зрозуміло на самому початку.» (Віталій Іщенко). «Коли автор хоче опублікувати власні твори у платному альманаху чи журналі, то питання плати за публікацію не викликає такої бурі емоцій. То в чому ж тут справа? 70 гривень у Києві можна викинути лише на проїзд за один день, на одне пиво та чіпси, проїсти за 10 хв у Макдональдсі... Тому мені цих коштів ні у якому разі не шкода за публікацію, яка не утилізується через декілька годин, а лишиться як досвід та як творчий експеримент. Скільки завзяття та енергії було вкладено, щоб написати таку рецензію (навіть аналітика в комплекті), якби стільки ж вкладалося в літературні, мистецькі проекти, то «діти з соломою» швидше перероджувалися на літераторів, художників, режисерів тощо… Але ж далі критиканських рецензій не йде. Ті, хто стоять збоку дороги, тільки й нарікають на тих, хто тягне віз.» (Євгенка Чугуй).
Однак радує те, що навіть по завершенню проекту книга викликає такий широкий розголос! Дякуємо тим, кому це важливо і цікаво! А тим, хто ще не читав «Рімейка», можу сказати, що він є в мережі книгарень «Є» України. Однак поспішайте, примірників залишилось досить мало!
І на останок… Хочу завершити свою відповідь словами Тетяни Кротевич: «В моем экземпляре «Щоденника. Re:make» около дюжины загнутых уголков страничек с интересными отрывками, авторы которых смогли меня удивить и порадовать. Я считаю, что любая книга, где есть хотя бы парочка таких особенных страниц, написана не зря.»

Олександр Козинець, Сергій Русаков та учасники
проекту «Щоденник. Re:make»

Увага! Коментар на нашу відповідь лідеру руху ART Meme Movement Олександра Тарасова можна прочитати нижче в коментарях до цієї публікації

пʼятницю, 8 березня 2013 р.

Презентація у Львові

1 березня 2013 року ми презентувати "Рімейк" у Львові!

Молодь зі всієї України продовжує втілювати в життя оригінальний літературно-мистецький проект «Щоденник», концепція якого полягає у колективному творенні художніх текстів з наперед визначеним форматом, дещо подібним до соціальної мережі, та з невідомою до кінця кількістю учасників і сюжетною лінією. У 2010 році студенти презентували першу збірку оповідань і ось вчора львівські читачі побачили другу збірку, таке собі продовження під назвою «Щоденник. Re:Make».

Детальніше читайте тут