У Львові презентували «Щоденник. Re:Make»
Молодь зі всієї України продовжує втілювати в життя оригінальний літературно-мистецький проект «Щоденник», концепція якого полягає у колективному творенні художніх текстів з наперед визначеним форматом, дещо подібним до соціальної мережі, та з невідомою до кінця кількістю учасників і сюжетною лінією. У 2010 році студенти презентували першу збірку оповідань і ось вчора львівські читачі побачили другу збірку, таке собі продовження під назвою «Щоденник. Re:Make». -AAA+
За словами автора ідеї такого молодіжного літературно-мистецького проекту Олександра Козинця, особливість двох проектів у тому, що це колективне написання есе незнайомих між собою молодих людей на три задані теми – про час, кохання і тіло.
«Re: make щоденник» – це друга спроба концепції літературно-мистецького проекту «Щоденник», такий собі експеримент з інтуїтивного конструювання сюжетної лінії, який має кілька відмінностей від свого попередника.
По-перше, тепер він об’єднує креативну молодь з різних куточків України. «Якщо перший «Щоденник» зробили учасники з міста Києва, то «Re: make» – всеукраїнський проект і в ньому брали участь люди зі всієї України і сучасні письменники», – зазначив організатор.
По-друге, у «Щоденник. Re:Make» були свої власні експерти, які оцінювали пробні тексти учасників на будь-яку із цих трьох тем. Тоді як до участі в «Щоденнику» набирали письменників серед знайомих та друзів, і без жодного пробного тексту їх зараховували до проекту. По-третє, учасники другого видання були обмежені часом – 5-7 днів максимум.
Але, як і в попередньому проекті, залишились три теми, на які могли писати молоді письменники: Кохання, Час і Тіло. Якщо учасник набирав прохідний бал, він визначався з конкретним розділом, в якому працюватиме. Тобто пробне есе могло бути про Тіло, а основний текст може бути про Кохання, наприклад. Порядок написання текстів учасники між собою не визначають, вони навіть не знайомі між собою, організатори визначають наступність учасників і передають ланцюжок текстів, зазначають організатори.
Для деяких учасників писати для «Щоденника» було важко, бо забагато обмежень: обсяг знаків, попередній текст учасника, строк написання короткий, а хтось навпаки – говорить, що чим більше обмежень, тим нестандартнішим, креативнішим текст можна створити.
До створення колективного «щоденника», у якому кожен учасник продовжував чужий текст, не знаючи його початку, долучились не тільки молоді письменники, а й знані сучасні митці слова. Усього у «Re: make» назбиралось аж 80 авторів.
Як розповів Олександр Козинець, «Щоденник. Re:Make» є більш зрілим і аудиторія його тепер ширша, це 14-35 років.
Дата зверенння - 2.03.13
Джерело - зік
ТРІШКИ ГАЛАСУ Й ЛІТЕРАТУРИ
Галас в київській книгарні «Є» 20 лютого 2013 року на презентації книжки
«Щоденник. Re:make» розпочався з першої хвилини заходу –
інтелектуально-літературною провокацією народного театру «Вавилон». Так
презентували новий проект, другу книжку від творців «Щоденника».
Уважні читачі і знавці українського літературного процесу одразу зауважать,
що видання «Щоденник. Re:make»
вже було презентоване наприкінці минулого року (інтерв’ю з організаторами можна
було почути на «Українському радіо» в день презентації). Та книжковим виданням
зацікавилася також книгарня «Є», тож було вирішено провести повторну
презентацію книжки у Києві та Львові в більш цікавому форматі.
На презентації книжки актори театру «Вавилон» зайняли місця на останніх
рядах і рівно о 18:00 почали вголос читати уривки текстів. Всі гості спочатку
були спантеличені: що ж відбувається? Якоїсь миті домінував один актор і можна
було чітко почути уривок тексту нового видання, іншої – переважав словесний
хаос і неможливо було вловити жодного слова, голоси акторів накладалися і
створювали просто хаос. Потім все несподівано затихло. Так само несподівано, як
на сцені перед присутніми почала відбуватися вистава за тестами «Re:make’а…».
Такий початок презентації був обраний неспроста. Крім ефекту
неочікуваності від перформансу, який спрацював на сто відсотків, театру
«Вавилон», на мою думку, вдалося передати «атмосферу» книжки. Наприкінці
презентації керівник театру Ірина Савченко зізналась, що останнім часом під час
професійного вибору керується принципом: скільки витрачено часу для реалізації чогось.
«Щоденник. Re:make» є тим проектом, в який вкладено багато часу й зусиль великого
кола молоді і небайдужих до сучасної культури», – говорить Ірина Віталіївна. (А
якщо бути точними – то зусилля 85 учасників і ще близько десятка людей, які
залишились поза «кадром»).
Звичну історію про створення проекту автор ідеї Олександр Козинець
вирішив замінити відеосюжетами про обидва проекти «Щоденника». На екрані можна
було побачити як знайомий учасникам сюжет з відомої ранкової телепередачі, який
був знятий ще напередодні презентації першої книжки 2010 року, так і нові відео
– креативний ролик від студентів Київського
національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К.Карпенка-Карого та свіженький відгук про «Re:make» з
телепередачі «Книжкова полиця».
Після цього презентація книжки продовжилась, на перший погляд, у
звичному форматі – розповіддю про особливості реалізації проекту автором ідеї
та авторським читанням текстів. Проте це лише на перший погляд, бо одразу ж
після відеопоказу, серед гостей було обрано п’ятеро сміливців для участі в
літературному флеш-мобі, які мали за півгодини створити текст за принципом схожим
з концепцією літературно-мистецького проекту. Тобто, перший дописувач написавши
текст, передавав другому, той, у свою чергу, передавав лише уривок свого тексту
третьому учаснику... Таким чином було створено історію знайомства дівчини з
хлопцем. (Прочитати її можна на блозі проекту).
Сюрпризи від організаторів на цьому не завершились. Спеціально до
презентації співачкою Tori Joy (Вікторією Петрик) і поетом
Олександром Козинцем була написана пісня, в якій змальовується образ дівчини,
що пише щоденник і переживає шквал почуттів до вигаданого героя. Виконав пісню
вокальний бенд «MISS FIVE». (Відео пісні вже
можна переглянути в соціальних мережах).
Завершився захід врученням подяк і солодких подарунків від
організаторів заходу, а також автограф-сесією на книжках проекту «Щоденник. Re:make», які є у
вільному продажі в мережі книгарень «Є».
Тих, хто очікував продовження серії «Щоденників», розчарую. Організатори
чітко зазначили, що нового «Щоденника» не буде. А от чи будуть інші проекти –
поживемо побачимо!
Сергій Русаков
Дата публікації - 25 лютого 2013 року
Оригінал статті - тут
«ЩОДЕННИК. RE MAKE» ВИЙШОВ У
ЛЮДИ
Між книжкових поличок відбулася презентація унікального молодіжного
проекту «Щоденник Re: make». 20 лютого в київській книгарні «Є» важко було
знайти вільне місце. Гості-читачі прийшли, щоб познайомитись з авторами літературно-мистецького
проекту Олександром Козинцем та Сергієм Русаковим. Адміністрація
«Є» гостинно запросила їх розповісти про своє далеко непересічне видання.
Молоді та креативні викладачі Національного педагогічного університету
вже видають не першу книгу в такому форматі. Але вперше подібний проект
виходить у широкий продаж. Без пафосу, але придбати «Щоденник Re: make» можна
по всій Україні в мережі книгарень «Є».
Не з книгою єдиною прийшли драгомановці до публіки. Знайомство
потенційних читачів з виданням розпочалося з постановки «Рімейк» народного
театру «Вавилон». Мистецькі сюрпризи цим не закінчилися, варто відмітити й
живе виконання пісні від дівочого гурту «Miss five». Ексклюзивно слова
до треку «Щоденник» написала Вікторія
Петрик разом з Олександром Козинецем.
Книжка «Щоденник Re: make». – велика робота. Такий висновок наштовхує
сама кількість авторів книги – 85 письменників: як починаючі, так і достатньо
відомі. Присутні на презентації мали змогу познайомитись лише з деякою частиною
київських дописувачів. Анастасія Осипенко, Тетяна Чернега, Марія
Ткаченко, Світлана Лобанова, Єлизавета Полич та інші
прочитали частинку своїх текстів. Кожен глядач зміг оцінити талант до пера цих
дівчат.
Протягом презентації п’ятеро сміливців спробували втілити ідею «Щоденник
Re: make» – написати історію першого
побачення прямо під час презентації. Такий собі літературний флеш-моб потішив
своїм експромтом та надихнув одного з присутніх на критику.
Зі слів чоловіка, який представився Анатолієм, ідея нового видання
особисто для нього не викликає інтересу і показує сучасний стан культури, яка
на його думку перебуває в жалюгідному стані. Саме цей коментар став тим каменем
спотикання, який спровокував думки та висновки – а що ж насправді є цей
літературно-мистецький проект?
Кандидат філологічних наук Савченко Ірина Віталіївна, поділилась
своїм баченням книги, вона порівняла її із притчею: «Дві жаби і горщик з
молоком»: «Можна повторити долю жабки, яка склала лапки й пішла на дно – тобто
нічого не робити, а можна активно збивати молоко, аж до появи масла. Власне, це
видання і є велика й активна праця, яка заслуговує на повагу».
Для автора ідеї та упорядника книги, Олександра Козинця, видання
не просто проект, а дитина, яку він виношував не один рік: «Однієї ночі, у
листопаді 2007 року, мені не спалося, а в думках складалася концепція проекту.
Я встав із ліжка, ввімкнув світло, взяв аркуш і почав її прописувати.
Ураховуючи, що спочатку був проект «Щоденник», а згодом «Щоденник. Re make», то
концепцію вдалося реалізувати на 100 відсотків». Для Олександра, як він
зазначив, це не просто праця: «Для мене це можливість реалізувати себе і як
автора текстів, і як літературного менеджера. Робота складна, цікава, яка
загартувала. Неоціненний досвід спілкування з творчими людьми і чудова можливість
робити те, без чого не уявляю своє життя – літератури».
На філософській ноті і в роздумах про видання завершилась презентація
книжки «Щоденник. Re make». Чи варто очікувати наступного – тут відповідь
однозначна: «Я не хочу більше щоденників. Навіть власного», – сказав
Олександр Козинець. Проте нових проектів, не менш креативних та цікавих
очікувати від дуету Козинця & Русакова варто.
P.S. Хто ще не придбав
«Щоденник. Re make», найближча книгарня «Є» знаходиться за адресою: вул.
Лисенка, 3.
Юлія КАПШУЧЕНКО
Дата публікації - 23.02.2013
Для газети "Педагогічні кадри"
НОВІ
ЛІТЕРАТУРНІ ВІДКРИТТЯ
Вже стало доброю традицією, що
нововідкритий зал раритетних видань Наукової бібліотеки Драгомановського
університету став служити і для студентів, і для викладачів університету
затишним куточком, де можна поспілкуватися, відкрити для себе щось нове,
незвідане. Ніколи не забудуть студенти інститутів філології, філософії,
соціології, психології і управління трьох ночей, проведених в бібліотеці, де
вони прилучалися до прекрасного, слухаючи розповіді незрівнянної Галини Крюкової про Миколу Гоголя,
Михайла Булгакова, Анну Ахматову, де вони вчилися красиво читати із давніх
книг, де читали власні вірші. Тож і не дивно, що саме зал раритетних видань
одного вечора молодь обрала, щоб провести презентацію щойно опублікованої книжки,
яку назвали «Літературно-мистецький
проект «Щоденник. RE: make». Це експеримент колективного творення текстів на тему
кохання, часу, тіла. Як на мене, досить оригінальний підхід і своє бачення «Я»
у сучасному часі. Не беруся аналізувати повністю це видання, але хочеться
поділитися своїми враженнями від прочитаного твору.
Мене дійсно вразили молоді люди
своєю оригінальністю, незвичністю. Думки свіжі і стосуються нашого часу. Крім
того колективні автори не бояться сказати правду про деякі свої негативні
сторони життя. Ідея створення такого проекту народилася у 2007 р. і робота
продовжувалась протягом трьох років – у 2010 р. вийшла перша книга «Щоденник».
З часом з’явилися відгуки, які і надихнули ініціатора цього проекту Олександра Козинця продовжити і створити
нову книжку за концепцією першої.
Упорядником двох книжок став
тодішній студент, сьогодні – викладач кафедри культурології НПУ імені М.П.
Драгоманова, редактор газети «Педагогічні кадри» Сергій Русаков. Він не тільки підтримав, а і допоміг повірити в
себе і в свої сили, допоміг знайти контакти з письменниками. Організатором
проекту стала і Ірина Бочар, яка вже
мала досвід роботи над мистецькими, соціальними та міжнародними проектами і
любить щирих і відданих справі людей.
В чому оригінальність цієї книги?
На мою думку, по-перше – це колективна праця молоді з різних міст України
(Київ, Луцьк, Вінниця,Чернівці, Львів, Біла Церква, Одеса, Дніпропетровськ,
Полтава, Ужгород, Донецьк, Острог, Коломия, Івано-Франківськ.)
По-друге, автори з своєї точки зору розкрили ті
поняття, до яких ми не так часто звертаємося або і зовсім забуваємо. Це поняття
часу і поняття свого тіла, яке останнім часом дуже залінилося. Гарно про це
сказала в своєму замальовку Тетяна
Кротевич із Києва «По 15 роках моя фантазія себе вичерпала. Тіло почало
поводитися свавільно, округліло, збільшилося, залягло на диван. Ні, воно не
розгубило своїх навичок, просто лінувалося ними користуватися». І дуже приємно,
що авторка допомагає зрозуміти , що ми прийшли на цей світ не для лінощів, а
щоб щось зробити красиве і корисне.
По-третє, відчувається
начитаність, інтелектуальність авторів. Видно, що вони знайомі з творами
філософії, історії, психології. І саамі намагаються пояснити в чому полягає
сенс людського життя і як його використати раціонально, щоб кожним днем ти
рухався все далі шляхом прогресу .
По-четверте, твір побудований у
формі щоденника і це дало можливість авторам проявити свою індивідуальність.
Продовжуючи думку попередника за останньою реплікою, кожен вносить свої думки і
переживання.
По-п’яте, твір відзначається щирістю. Можливо, не все
сприймуть люди старшого покоління, але цікаві для себе думки знайдуть і краще
зрозуміють молодь.
І, останнє. Молодь теж відноситься до кохання
трепетно і хто по-справжньому любить, той знаходить прекрасні слова, які
западають в серце і душу.
«Кілька днів тому я блукав
ранковими вулицями Києва і несподівано зрозумів, що все починається з
тебе. Кожен мій день починається з тебе.
Коли я прокидаюся вранці і бачу рожеве небо за вікном, я розумію: ти тут. Мені
не обов’язково тебе бачити, але мені дуже подобається знати, що ти є. Інколи
мені здається, що ти – це вікно, через яке потік моєї ніжності вливається у
щось значно більше, ніж ти, я чи навіть уся наша планета. Я теж хочу бути для
тебе отаким вікном, через яке твої почуття зможуть вливатися прямо у
Всесвіт».(Олеся Квітка, м.Київ).
Людмила Бистрова-Дробот,
бібліотекар Наукової бібліотеки НПУ імені М. П. Драгоманова
Дата публікації - 25 січня 2013
Джерело - Тижневик "Освіта"
ВІДБУЛАСЯ ПРЕЗЕНТАЦІЯ СМАЧНОЇ КНИЖКИ
Олександр Козинець і Сергій Русаков – молоді літератори. Саме їм спала на думку цікава ідея - втілили в життя перший в Україні літературно-екологічний проект. У європейській літературі вже кілька років поспіль спостерігається загострення саме екологічної проблематики, у нашій країні – саме «ПРОдайте їсти» є цією інновацією.
Уявляєте себе батоном, або кількою в банці? Мабуть частенько. Але мало хто з нас насмілюється записати свої думки на папері. А от автори проекту «ПРОдайте їсти» зробили це зі смаком.
25 травня 2012 року відбулось довгоочікуване знайомство читачів з продуктовою книгою, де було презентовано головну ідею проекту. Також глядачі мали змогу познайомитися з авторами текстів, які зачитували улюблені та цікаві уривки.
Збірник увібрав у себе роздуми не тільки різних продуктів, а й різних людей. Кожен з авторів зовсім не схожий на іншого, у кожного свій мотив для написання «продуктової» сповіді». Хтось любить зефір, а хтось мріє щодня їсти червону ікру, але те, як вони перевтілюють свої думки, приємно дивує і змушує замислитись над своїм життям. Наші кулінарні вподобання часто відображають наші характери, які змінюються протягом нашого життя. Ми дорослішаємо і разом з нами змінюються продукти харчування, якість яких залежить тільки від нас самих.
Ірина Чукань
Джерело - тут
Дата звернення - 11.06.12
«Re: make щоденник» - оригінальний молодіжний проект, що полягає у колективному написанні художніх текстів. Він є другою спробою концепції літературно-мистецького проекту «Щоденник», проте має кілька відмінностей і тепер вже об’єднує креативну молодь не лише з Києва, а з різних куточків України та близького зарубіжжя.
Про цільову аудиторію, правила загадкового «Щоденника» й «Рімейка» та майбутнє другого проекту запитали у автора ідеї Олександра Козинця Олена Скрипник та Дмитро Прокопчук.
Д.: Отже, першим був проект «Щоденник», а згодом виник «Re: make». Розкажи спочатку про «Щоденник»?
О.К.: Проект «Щоденник» - експеримент колективного творення текстів з наперед визначеним форматом та з невідомими до кінця кількістю учасників і сюжетною лінією…
Д: І мети конкретної не було?
О.К.: Мета була. Зробити з цієї концепції повноцінну книжку текстів молоді та письменників українською мовою і презентувати її.
Д.: Розкажи про концепцію «Щоденника».
О.К.: Є три теми: Кохання, Час і Тіло. Учасник визначався сам на яку тему хоче писати і пише свій розділ. Хтось казав, що писати для «Щоденника» важко, бо забагато обмежень: обсяг знаків, попередній текст учасника, строк написання короткий, а хтось навпаки – говорить, що чим більше обмежень, тим нестандартніший, креативніший текст можна створити.
Д.: Які ж тоді відмінності «Рімейку»?
О.К.: В «Рімейку» були експерти, які оцінювали пробні тексти учасників на будь-яку із цих трьох тем: Кохання, Час, Тіло. А ми вже мали зорієнтуватися, як мислить людина, наскільки цікавий її текст і… чи володіє вона українською мовою, бо, справді, буває, коли відкриваєш і думаєш, чи це пародія чи люди просто не розуміють, куди вони пишуть. Якщо учасник набирав прохідний бал, він визначався з конкретним розділом, в якому працюватиме. Тобто пробне есе могло бути про Тіло, а основний текст може бути про Кохання, наприклад. Порядок написання текстів учасники між собою не визначають, вони навіть не знайомі між собою, організатори визначають наступність учасників і передають ланцюжок текстів. А от у «Щоденнику» було інакше –ми набирали учасників серед своїх знайомих та друзів, і без жодного пробного тексту їх зараховували у проект.
Також у «Рімейку» учасники обмежені часом – 5-7 днів максимум, тоді як у «Щоденнику» цього не було.
Крім того, за концепцією, у «Щоденнику» учасники в першій частині про Кохання бачили лише один розділ перед собою, і це дуже часто заважало будувати сюжетну лінію – вона виходила надто кострубата, або інколи її просто не було, тож у «Рімейку» в першій частині учасники бачать всі попередні тексти, тобто дванадцятий учасник бачить перед собою всі одинадцять. В другій частині про Час учасники у «Щоденнику» бачили лише останнє речення перед собою, а в третій частині, про Тіло – тільки слово-узагальнення, у «Рімейку» ж і в другій, і в третій частині вони бачать три розділи перед собою. Так краще – щоб зберігати сюжетну лінію, щоб головні герої мали хоча б одне й те саме ім’я до кінця книги і чоловік раптом не перетворився на жінку просто тому, що хтось не зрозумів суті.
О.: Чи важко буває визначити, хто повинен бути наступним у «Рімейку»?
О.К.: Дуже важко. Кожний раз, перш ніж відправляти комусь наступному, я відкриваю пробне есе, співвідношу його з сюжетом основних текстів, думаю, чи, може, ця людина якусь лінію залишити зі свого пробного есе, якщо тема пробного і основного співпала. Або навпаки, буває так, що от я сформував, наприклад, блок Кохання, ми його набрали відразу – я розписав всіх учасників, але, коли отримав третій текст (а він був про повію і кохання в аспекті продажу тіла), я зрозумів, що четверта учасниця не підходить, на мою думку (в неї пробний текст такий духовний, набожний, про чисте кохання), бо буде дуже різкий перепад. Я переставив учасників один раз, а потім мені довелось переставити ще по-іншому учасників, і саме тому я не відправляв учасникам таблицю хто за ким до останнього.
Були випадки, що людина в пробному есе писала, скажімо так, досить цинічний «тілесний» текст, і я співвідносив: тут це могло би вистрелити, - а вона присилає в основному тексті зовсім інше: сльози і соплі. Я розумію, що мій прогноз був невірним.
О.: Тобто, ви не змінювали хід думок учасникам?
О.К.: Я намагаюсь не влазити в сюжетну лінію. Єдине уточнення: була така тенденція, що в Часі писали про Кохання, то я такі розділи повертав на доопрацювання і просив: будь ласка, не плутайте розділи, якщо ви визначили, що пишете про Час, то, будьте ласкаві, напишіть розділ про Час. Так, Час може бути пов’язаний безпосередньо з історією відносин, але подайте це так, щоб головним героєм був Час.
О.: А як щодо редакторської роботи? Чи вона буде здійснюватися?
О.К.: Це буде здійснювати професійний редактор. Але я з досвіду скажу - я страшенно не люблю, коли редагують мої тексти до не впізнавання, тому, зі свого боку, навіть не хочу брати на себе таку відповідальність і сам читати тексти. І після того, як професійний редактор вичитає тексти, я планую надіслати всім учасникам їхні тексти на узгодження правок.
О.: Чи був редактор в «Щоденника» і хто?
О.К.: В першому «Щоденнику» редакторами були студенти, тому що він був скоріше студентський, але перед виданням книги ми давали тексти професійному редактору – тексти повторно вичитувались.
Д.: Олександре, я пропоную повернутися до концепції основних тем. По-перше, хто обирав теми, чому саме такі?
О.К.: Обирав теми я. У 2007 році Сергій Русаков, один з організаторів «Щоденника», видав книгу, яка називається «Філософія туги», побудована по принципу: студенти одного інституту просто зібрали свої твори і видали. В деяких творах було перегукування тематик, тому що вони вивчали один курс, жили спільними переживаннями, і в мене виникла ідея: чому б не зробити проект, який би передбачав колективне творення текстів або продовження однієї думки попередником?
Спочатку виникло «Дванадцять місяців кохання» за кількістю місяців у році. Якщо до дванадцяти додати дванадцять, то виходить доба з двадцяти чотирьох годин. Так з’явилися «У Києві нуль годин» – тобто про Час. Двадцять чотири плюс дванадцять - це тридцять шість. А там ще плюс шість – так вийшла «Температура тіла». Зразу я не думав, що «шість» буде блоком відомих письменників, тобто я думав, що це буде тридцять шість студентів і шестеро викладачів. Згодом сталося так, що і в третьому блоці про Тіло і в першому про Кохання у нас уже були викладачі. Тож робити блок шести з викладачів окремо буде некоректно до тих, хто був серед студентів. Було прийнято рішення долучити до цього письменників.
Д.: Раніше ти сказав про обмеження – наскільки ці обмеження обмежують власне самі концепції Часу, Кохання і Тіла? Тому що 36,6 - це не просто Тіло, це якийсь медичний дискурс…
О.К.: Дякую за запитання. В нас не було конкретного ракурсу: в Коханні ви маєте говорити тільки про те, про те і про те... Або в часі ви маєте говорити про те і про те. Сприймання Часу, існування в Часі, вимір Часу – їх може бути безліч. Так само і «Температура тіла» – можна говорити про духовність як частину Тіла, можна говорити про конкретний орган, про Тіло в цілому, можна говорити про людину біологічну, можна говорити про людину соціальну. Абсолютно не обмежував і чекав різнопланових сюжетів. І відверто скажу, в блоці Тіла «Щоденника» від молоді я чекав якоїсь більшої сексуальності, але не пошлої, а саме чистої і пізнавальної. Я її не побачив. От для мене блок Тіла пройшов взагалі без Тіла. Всі обмусолювали душу, руки, кістки, шкіру, але, як такої, тілесності, сексуальності, що мало б бути притаманно молоді, що б можна було озвучувати, як на мене, я не побачив. Але знову ж таки, хтось, можливо, цього свідомо не хотів писати. Це були скоріше просто мої очікування від цього блоку. Сподіваюсь, у «Рімейку» все це буде!
О.: Чи будуть в «Рімейку» присутні відомі письменники?
О.К.: Так, знову буде «блок шести», точніше навіть два блоки – чоловічий та жіночий.
О: Чи є кастинг між письменниками?
О.К.: Ні, між письменниками немає кастингу, учасники «Рімейку» отримували анкету від організаторів з питанням «Кого б ви хотіли бачити в блоці письменників?». Ми таким чином, назбирали шістдесят вісім претендентів з письменників. От хто серйозно сприйме цей проект, або не побоїться цієї «тяганини» між собою з передаванням, той і буде в цьому блоці. Тобто, до блоку увійдуть лише ті письменники, кого молодь написала у своїх анкетах.
Д.: Попередній проект «Щоденник» закінчився виданням книжки. Розкажи трішки про її долю, десь її можна зараз купити?
О.К.: Ні, не можна. Наклад був лише 300 примірників. Враховуючи, що 68 учасників плюс блок письменників, плюс спонсори, організатори, меценати, яким, як мінімум, треба по примірнику, кілька бібліотек, друзі, знайомі, які просто за горло брали «ти ж обіцяв» і «як ти можеш» - в мене самого залишились чотири примірники. Показати можу, але не більше. Якщо буде додаткове тиражування – я не проти, в мене вона є на диску, єдине, там треба повносити технічні правки, які ще досі не внесені. Як тільки знайдеться людина, яка готова заплатити за додатковий тираж – можна видавати. На «Щоденник» у нас були гроші спонсора, скільки дали - стільки надрукували.
О.: А чи секрет, хто спонсор?
О.К.: Ні, не секрет. А.В. Толстоухов, президент Фонду розвитку мистецтва і Центру практичної філософії.
О.: Чи є ідеї видавництва книжки «Рімейк» для продажу?
О.К.: Ми назбирали десь двадцятеро учасників, які можуть про нас написати у різні видання та портали. Якщо ми писатимемо про «Рімейк» в різні регіони - є шанс, що все ж таки знайдуться видавці, які зацікавляться. Фактично, ми самі себе забезпечуємо популяризацію. Я вже бачу дизайн нового «Щоденника». І наклад, як мінімум, хочеться, щоб був тисяча примірників. Тому що є люди, які підписуються на розсилки, які вже чекають книгу – навіть із наукової точки зору - наприклад, інститут журналістики. Вони вже готові писати порівняльний аналіз і магістерські роботи, по аналізу творчості колективного текстотворення.
Д.: Як проект буде розвиватися після видання книги, чи будуть додаватись нові теми, чи будуть додаватись нові секції?
О.К.: Я б не хотів, щоб наступне продовження було по тій самій концепції. Сподіваюсь, що можливо, будуть думки і натхнення створити іншу колективну творчість, можливо, навіть в іншому форматі. А третього «Щоденника» не буде!
По «Рімейку», дай Боже, вийде книга. Ми прагнемо познайомити між собою молодь з усієї України, яка пише. Для цього в книзі буде електронна адреса біля кожного учасника. Друге – якщо справді автор перспективний, то будь-яке видавництво, будь-який письменник також може написати і сказати: знаєш, прочитав текст – я не проти з тобою співпрацювати. Третє –в режимі он-лайн кожен учасник протягом цього року може писати про свою творчість, ми це будемо публікувати на блозі проекту та робити розсилки серед учасників.
Після видання книги мені б хотілося ще зробити такий експеримент з «Рімейком» –зробити театральну виставу або театр тіней, як варіант. Чому театр тіней? Тому що мені б хотілося в театрі заховати акторів за ширмою, щоб були лише образи із різними голосами. Можливо, зробити відео-прозу по «Рімейку». І мабуть, найбільше прагнення – зробити повноцінну виставу на години півтори із якихось витяжок, перегуків трьох частин, зібрати учасників – чи зможуть вони вгадати свій шматочок тексту за тим, як його обіграли.
Д.: Трохи загубився в технічних деталях – кількість учасників – вона змінилась?
О.К.: Фактично, вона не мала змінитися, але у «Щоденнику» в нас один і той же учасник міг писати в трьох частинах, бо в нас, чесно, не було стільки учасників. Всього було 63 . В «Рімейку» буде 85 учасників, хоча повинно було б бути 78. Але чому так – не скажу. Дочекайтеся книги, стане все ясно
Д.: Чи є у цього проекта якась соціальна роль? Чи має на меті «Щоденник» і тепер – «Рімейк» – повернення якоїсь вищої культури в молодіжну літературу чи просто – дати хліба молодому письменнику?
О.К.: Коли ми задавали учасникам «Рімейка» в анкетах питання «Чого ви очікуєте від проекту «Щоденник»?», 90% писали – піару, фактично, самих себе. Писали прямо – ми є перспективними і нічим не гірші за тих, які розкручені і яких видають – чому ми не можемо заявити про себе на такому ж рівні? Це можливість найбільш активним, найбільш «дєрзким» творити. Ми закінчили відбірковий тур літературної частини, але мистецьку, фактично, ще не сформували. Ми запрошуємо усіх дизайнерів, художників, графітчиків, просто креативщиків… теж можуть про себе заявити.
Можемо навіть зробити не класичну таку книгу, а «Щоденник» для сліпих – чом би й ні? Чому б не зробити хоча б двадцять примірників для людей із обмеженими можливостями – написати шрифтом Брайля і розіслати це в інтернати Києва, як мінімум.
О.: Є «Щоденник», є «Рімейк», ти виступаєш більше як організатор, а чи нема ідей про те, щоб довести все це до логічного завершення, а потім перейти на більш індивідуальну роботу? Чи ти хочеш писати сам?
О.К.: Може, й буду. Але не зараз.
Щодо «Щоденника» – ще хотів додати, що у «Щоденнику» я починав і закінчував тексти. Я був першим у блоці Кохання і останнім у блоці Тіла. Я свідомо не беру учать у «Рімейку», тому що тоді мене совість мучила. Той текст, який я писав у 2008 році, мені зараз здається занадто слабким. Я навіть чув такі коментарі, що книжка «Щоденник» – це популяризація Олександра Козинця шляхом залучення 63-х учасників. Я наголошую – це справді не так, я не ставив за мету: напишіть так, як я це хочу. Я придумав концепцію, а як ви її розкрутите – це ваше право. Тому в «Рімейку» я не виступав і не виступатиму як автор, для себе місця не тримаю. Вірю в те, що «Рімейк» буде ще більш успішним, ніж «Щоденник» і про нього говоритимуть і чекатимуть.
А кого цікавить моя творчість – той її може в Інтернеті вільно знайти і почитати. Хоча найбільша літературна робота для мене зараз - це «Щоденник» та «Рімейк».
Розмову вели Олена Скрипник, Дмитро Прокопчук.
Дата звернення - 6.11.11
Книга з "частинкою себе"
Давно хотіла написати про участь даного проекту у моєму житті, проте якось не випадало часу. І от виявилось трошки вільного, тож пишу.
Я активно слідкувала за процесом реалізації "Щоденника" і дочекалась того, що ця книга стала здобутком моєї домашньої бібліотеки. А коли дізналась про старт Римейку, то надіслала пробне есе - справді просто так, без жодних сподівань (просто раніше я нікому не показувала свою творчість, та навіть не впевнена чи хтось знав про мою "літературну любов"). І о ЧУДО через деякий час я отримала позитивну відповідь - стала учасником проекту. Була здивована. Щиро і по-справжньому. Чи то тому, що хтось оцінив мою роботу чи ще через щось, проте довго не вірилось і з деякою періодичністю перечитувала одне і те ж повідомлення. Усвідомила і почала чекати своєї черги. Постійно було присутнє хвилювання. Може предумають? Чому так довго немає ніяких новин? Невже забули? Але ні, не забули, просто це колосальна робота, яка вимагає багато часу і неймовірних зусиль (за що безмежно вдячна організаторам).
Приступила і я до написання. Прочитала попередників і думки якось неймовірно швидко понеслись - тільки встигай записувати. З полегшенням видихнула, коли мою частину не повернули на доопрацювання. Задоволена собою. Тепер з нетерпінням чекаю того моменту, коли в руках триматиму книгу з "частинкою себе". Це неймовірно важливо для мене. І хоча роботи ще дуже багато, проте цей момент точно наступить, адже наполегливість такої кількості людей не пройде даром.
Тетяна Чернега
Джерело -- http://tetjana-c.livejournal.com/28423.html
Дата звернення -- 28.09.11
Проект Re: make Щоденник
Все почалось з того, що один знайомий прислав мені лінк на сайт цього дуже цікавого літературно-мистецького проекту і запитав: "Може спробуєш взяти участь?" І я спробувала :) Бо мене хлібом не годуй - тільки дай щось понаписувати. Графоманія - досить сувора хвороба, і як правило не лікується :)
Я надіслала відбірковій комісії проекту своє пробне есе на задану тему і алілуйя! Воно чомусь пройшло відбір! Це було дуже неспадівано та приємно. І от я у списку учасників проекту.
А далі було довге та радісне очікування своєї черги, бо ідея проекту полягає у тому, що учасники колективно створюють одну книгу - кожен учасник пише по одній главі один за одним, по черзі. Я потрапила у перший блок книги, який присвячений темі кохання і мала написати одну главу саме на цю тему. Насправді, це не так легко, як може здатись на перший погляд, томущо тема кохання у наш час тотально заїзжена, закоцана та заюзана вздовж та впоперек, і додати щось нове, свіже та оригінальне до того, що вже написано досить складно. Але, як завжи, дуже хотілося висловити свій погляд на все знайомі речі, процеси та явища, тому....Тому все ж таки кохання.
І от одним вечором я нарешті отримала "добро" на створення свої частини, на що мені відвели 7 днів. Я почитала тексти попередників, і мене буквально понесло. Я сіла за комп і за півгодини написала свою главу,на одному диханні. Як завжди, хотілось говорити, хотілось висловлювати та змальовувати свої відчуття, думки, емоції...Як же мені подобається ця дика суміш різноманітних переживань, коли ти геть забуваєш про все, що відбувається навколо і з головою занурюєшся у процес написання!
Отож, мою главу написано та відіслано організаторам проекту. І тепер потрібно запастись купою терпіння і чекати-чекати-чекати виходу нашої колективної книги. Дуже цікаво, що у нас вийде наприкінці :)
«RE:MAKE ЩОДЕННИК» ЭКСПЕРИМЕНТИРУЕТ НАД УКРАИНСКОЙ ЛИТЕРАТУРОЙ
В Украине длится создание оригинального литературного проекта под названием «Re:make щоденник», суть которого заключается в написании книги поочередно разными авторами. Сами организаторы проекта называют эту практику коллективным текстосозданием или экспериментом по интуитивному конструированию сюжетной линии. Книгу, написанную подобным образом, украинская литература встречает впервые.
«Re:make щоденник» является продолжением проекта «Щоденник», который был написан таким же образом и презентован 10 октября 2010 года. Всего в создании книги задействованы 85 авторов, которые поочередно своими короткими эссе развивают заданную сюжетную линию. Книга состоит из трех отдельных блоков на три темы: любовь, время, тело. Участники поставлены в жесткие временные рамки – каждому на написание отводится не более 7 дней. Кроме того, каждый из них видит лишь часть текстов, написанных до него, а далее самостоятельно, по своим ощущениям продолжает сюжетную линию. На выходе получится книга, состоящая из трех блоков, написанная молодыми писателями. Стоит отметить, что к работе также привлечены известные современные украинские писатели и отдельно ими будут по такой же концепции написаны два блока – «мужской» и «женский», соответственно писателями и писательницами. В каждом по 6 человек. Всех писателей организаторы пока не афишируют, но завесу тайны приоткрыли: скоро можно будет почитать эссе на тему тела от Иры Цилык, Димы Лазуткина, Любка Дереша, Макса Кидрука и других.
Организаторы проекта – выпускники НПУ имени М.П. Драгоманова Александр Козинец и Сергей Русаков, а также выпускница КНУ имени Тараса Шевченко Ирина Бочар. Стартовал проект в январе 2011 года, тогда начался отбор будущих авторов книги. «После презентации первой части «Щоденника» в 2010 году, мы получали статьи и отзывы от журналистов, обобщенная мысль которых сводилась к одному: концепция может быть интересной, но часть текстов слабовата. Поэтому мы решили, что если концепция интересна, то можно сделать повторный проект. Но на этот раз мы тщательно подготовились и при помощи компетентного жюри отобрали будущих авторов книги. В жюри вошли писатели из первого «Щоденника» – Ирен Роздобудько и Андрей Коктюха, а также представитель академической науки Оксана Тыщенко. Думаю, участие в таких проектах – хороший опыт для украинской молодежи, для начинающих писателей», – говорит Александр Козинец, автор концепции проекта.
Сейчас организаторы заняты поиском мецената, который смог бы выделить деньги на печать книги, так как проект не является коммерческим и создается исключительно благодаря волонтерской деятельности привлеченных к нему людей. Однако, не смотря на это, организаторы настроены оптимистично и планируют, что оригинальная книга увидит свет в начале 2012 года.
Виктория Лапко
Джерело -- http://ianp.com.ua/ru/news/mind/read/13054
Дата звернення -- 13.09.11
Про літературно-мистецький проект «Щоденник»
Мистецтво завше перебуває у пошуку: течії йдуть на випередження, школи – протистоять, автори – конкурують. У такому становищі підвищується ймовірність рекорду, але втрачається чистота сегменту і естетики як самоцілі, затим що на перше місце виходить потреба у «лавровому вінку».
Мистецтво завше перебуває у пошуку: течії йдуть на випередження, школи – протистоять, автори – конкурують. У такому становищі підвищується ймовірність рекорду, але втрачається чистота сегменту і естетики як самоцілі, затим що на перше місце виходить потреба у «лавровому вінку».
Зовсім іншу модель запропонували автори літературно-мистецького проекту «Щоденник», який полягає у колективності творчості, а відтак зникає частка егоїзму і добре відрекомендовує себе елемент співпраці, який є корисним, найперше, з морального погляду, коли думаєш і турбуєшся про свого ближнього, як про себе.
Ініціатор такої затії, себто «автор проекту», як нині прийнято авторитетно зазначати, молодий літератор Олександр Козинець. Вочевидь, тямущий хлопчина, бо публікував свої тексти у всілякій періодиці та колективних виданнях, але з власною книжкою не поспішив, як то буває серед юних письмаків (аби якомога швидше побачити своє прізвище на обкладинці книжки), а вирішив піти дуже добрим шляхом провідника, захопивши з собою цілу армію, початкуючих, як і він літераторів, але таких, що дивитимуться на нього, як на Мойсея.
Звісно, якщо вже Мойсей, то і обставини мають бути відповідні. Себто, не сидів у каварні й не курив цигарку за цигаркою; не гуляв парком і не медитував на березі річки. А сидів Олександр Козинець безсонної ночі у своїй кімнаті і прийшло йому просвітління. Це було ще 2007-го року. А восени 2010-го вийшла збірка колективного текстотворення трьох тематично незалежних блоків, об'єднаних однією концепцією «Щоденник». Як зауважує Олександр: «Це експеримент з інтуїтивного конструювання сюжетної лінії. – І додає, – з моменту виникнення проект мав на меті знайти та поєднати талановиту молодь довкола однієї концепції, створити умови для реалізації культурно-мистецького проекту та самореалізації молодих письменників, популяризувати українську мову». Цю добру справу пан Козинець робить з іще двома прогресивними діячами молодіжного громадсько-культурного простору України Сергієм Русаковим та Іриною Бочар. Деякою мірою це їм вдається, чому посприяло залучення до проекту кількох відомих у літературних колах імен, як-от Сергій Пантюк, Оксана Забужко, Мар'яна Савка, Анатолій Дністровий, Ірен Роздобудько, Андрій Кокотюха, Лариса Денисенко та Андрій Любка.
Перший колективний «Щоденник» українських письменників складається з трьох частин. Формат і правила письма полягали у тому, що кожен з учасників написав коротке есе, в якому висловив думки до запропонованої організаторами теми (кохання, час, тіло). Основна цікавинка – учасники знають лише один розділ твору (перша частина), окреме речення (друга частина), слово-узагальнення попередника (третя частина проекту). З усіма текстами учасники ознайомилися лише після презентації друкованого варіанту проекту.
Нині триває інтенсивна робота над новим експериментом колективного текстотворення «RE: make ЩОДЕННИК». Це продовження попереднього проекту, про який ішлося вище, з деякими еволюційними змінами. Знову ж таки, майбутня книжка складатиметься з трьох частин: «Дванадцять місяців кохання» із дванадцятьма дописувачами, що символізує кількість місяців у році (тематика – кохання, календарний місяць); «У Києві нуль годин», де дописувачів двадцять чотири, як і годин у добі (тематика – час); «Температура тіла» із сорока двома авторами, кількість яких визначили нескладні математичні вправляння – 36+6, що символізує нормальну температуру тіла людини, воно ж і визначає тематику.
Знову ж, у другій серії «Щоденника» матиме місце блок письменників. І, знову ж, розумний хід, бо якою б цікавою не була ідея, бренд є завжди таким і стовідсотково виконує завдання, покладені на нього. Тут укотре слід віддати належне Олександрові Козинцю, бо замість того, аби, як більшість молодих авторів, атакувати своїми текстами графоманські сайти з вільною публікацією і бути одним з тисяч, які коментують одні одних, він став керівником доволі успішного проекту, який уже здобув певний розголос і, що дуже важливо, позитивні відгуки. Ясна річ, відгуки добрі, бо ще ніхто не сприйняв «Щоденник», як серйозну заявку на літературну якість, а, швидше, як перші слова, котрі вимовляє дитина і втіха вже у тому, що вона почала говорити.
Стовідсотково, «RE: make ЩОДЕННИК» матиме ще більший розголос, але куди негативніше ставлення, бо хоч і відбирали найкращі твори для проекту «дорослі» (Андрій Кокотюха, Ірен Роздобудько та Оксана Тищенко), але ж самотужки не переписуватимуть подеколи доволі кічеві есеї з неабиякою претензійністю. А переглядаючи на сайті проекту пробні твори, саме таке враження і складається. Та, зрештою, це є цілком природні речі, бо звідки взяти водночас кількадесят геніїв? Важливо, що «маля» починає мовити, а як правильно це робити, життя навчить. Та й подеколи доволі кумедно звучать малечі одкровення. Водночас, не можна забувати, що саме у них істина.
Василь Карп'юк,
м. Брустури
Джерело - ZAXID.NET
Дата зверення - 27 липня 2011 року
КАВУННО-ГРЕЙПФРУТОВИЙ МІКС В ПАЛІТУРЦІ
(матеріал з мотивуючо-демотивуючої молодіжної газети "Ять",
рубрика "Вони творЯТЬ")
Почувши фразу кавунно-грейпфрутовий мікс, одразу подумала про жувальну гумку «Орбіт» чи «Дірол» або щось в цьому дусі, адже схожі поєднання бувають саме в смаках жувальних гумок. Яким же було моє здивування, коли виявилось, що така характеристика стосується аж ніяк не чергових новинок виробників жуйок, а літературно-мистецького проекту «Re: make щоденник», про який розповів мені його автор Сашко Козинець.
«Саме так», – сказав він, – я уявляю цей проект: стиглим кавунно-грейпфрутовим міксом, який можна покласти на перший «Щоденник» як на п’єдестал». Той «Щоденник»-п’єдестал є для мене майже золотим. Три роки тривала робота над проектом Сил багато вкладено. Але, думаю, ви зі мною погодитесь – воно того варте. Перший проект колективного текстотворення вийшов справді чудовим, та сьогодні мова не про нього. Він став хорошим трампліном для нового ще масштабнішого «Re: make’а».
Чому ж саме кавун та грейпфрут? – запитала я автора ідеї. «Кавун у мене асоціюється з нашим проектом», – пояснив Сашко. – Округла форма – це сфера, сфера нашого існування, яка наповнена зернами-авторами, а червоний колір символізує енергію молоді та любов. Грейпфрут, в свою чергу, допомагає зрозуміти «смак» задуму: він не такий поширений, як апельсин, отже не так приївся. А ще грейпфрут може бути гірким, якщо його не очистити. Проте, ним можна й посмакувати, якщо ретельно вивільнити стиглу м’якоть та приготуватись до насолоди».
«Re: make щоденник» має бути саме таким – цікавим та непередбачуваним міксом нових ідей, людей та поглядів. Молодь часто пише «в шухляду», та більшість цих творів варта уваги. Чому б не дати можливість талантам бути почутими та прочитаними? Під час відбіркового етапу Андрій Кокотюха, Ірен Роздобудько та Оксана Тищенко, експерти проекту, оцінювали пробні есе претендентів, щоб відібрати найкращих. Організатори поставили перед собою ціль створити якісний продукт, який об’єднає довкола себе не лише талановитих авторів, а й усіх, хто цікавиться сучасною літературою.
Щоб організувати спілкування між учасниками проекту та читачами «Re: make’а», упорядники вирішили подавати поряд з іменами авторів їхні електронні адреси. Це, на думку організаторів, дозволить створити такий собі простір для творчості молоді без посередництва. Можна буде висловити свої думки та побажання з приводу прочитаного прямо автору тексту. Як на мене, то це дуже зручно! Не доведеться шукати контактів письменника, щоб подякувати йому за чарівні рядки чи навпаки висловити своє обурення з приводу написаного. До слова, такий підхід стимулює учасників писати якісні тексти, адже накладає тягар відповідальності за свої творіння безпосередньо на кожного автора (ніхто ж не хоче отримати «по шиї» від свого читачаJ). Щиро бажаю авторам «Re: makе’а» більше позитивних відгуків, ніж негативних.
Що ж до самої реалізації проекту, можна сказати, що колективне текстотворення вже почалося. Наступним етапом стане залучення до проекту дизайнерів, верстальників, художників та, звісно, спонсорів. Тож якщо ви, любі читачі «Яті», та всі прихильники літератури можете віднести себе до якоїсь з цих категорій – ласкаво просимо до проекту! «Нам потрібні творчі та активні дизайнери, верстальники, художники, фотографи, – говорить Олександр, – котрі зможуть втілити у життя всі наші ідеї та запропонувати свої. Запрошуємо всіх, хто відчуває у собі бажання розвиватися в нашому проекті! Ми відкриті до цікавих ідей та творчих особистостей!».
Ведучи мову про спонсорів, Сашко зауважив, що майбутня книга потребуватиме значних витрат. Близько двадцяти тисяч гривень піде на друк тисячі примірників, тому якщо хтось хоче підтримати проект матеріально – може це зробити сам або знайти меценатів серед своїх друзів та знайомих і написати про це організаторам проекту на адресу shchodennyk@gmail.com.
Роботу над проектом «Re: make щоденник» буде закінчено на початку 2012 року. А що ж буде після цього? Чи буде «Re: Re: make» проект? У відповідь на ці запитання автор ідеї заперечно хитає головою. Організатори вирішили не захоплюватися занадто «Щоденниками», а йти далі. Ймовірним варіантом повернення до «щоденникової» саги хіба що може стати переклад «Re: make’а» англійською, польською та німецькою мовами, щоб за кордоном теж дізналися про українську талановиту молодь.
Щиро тішуся, що на початку загадкового 2012-го року ми матимемо змогу не лише очікувати на «Євро-2012» та кінець світу, а й насолоджуватися екзотичним і водночас справді українським кавунно-грейпфрутовим міксом молодіжної творчості під назвою «Re: make щоденник». М-м-м… Вже аж слинки течуть…
Коментарі та очікування учасників «Re: make’а»
Найнеординарніше висловилася Христина Юквіт: «Щоденник – новоформатний мистецький продукт, створений внаслідок різнохарактерного об’єднання творчих сил». (Самі автор ідеї зізнається, що не зміг б придумати більш наукового тлумачення своєму проектуJ).
На запитання «Чого ви очікуєте від ««Re: make щоденника» учасники відповіли так:
«Якісного і неординарного результату; безпосередньо концепцію вважаю прогресивною і перспективною, незалежно від того, як вона буде втілена в даному проекті». Вражек Рийжи.
«Очікую нового чудового проекту! Перший, поки весь не дочитала, але не зупиняюсь. Для мене це буде перший колективний досвід». Ксенія Сіроштан.
Анастасія Зелінська,
головний редактор газети "Ять"
Джерело -- http://gazetayat.ho.ua/3.pdf
Дата повторного звернення -- 5.09.11
***
ПРО НАСЛІДКИ СНІВ І КОЛЕКТИВНИХ ЩОДЕННИКІВ
Космічна концепція літературно-мистецького проекту «Щоденник» Олександру Козинцю, його організатору, наснилась однієї листопадової ночі 2007 року. Він, мабуть, і не здогадувався, що чекає на тих, хто береться втілювати свої сни, ще й книжкові, ще й під час економічної кризи. Але йому вдалось переконати повірити у цей сон 65 учасників, а це в переважній більшості студенти Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, а також Національного університету ім. Тараса Шевченка та Національного економічного університету ім. В. Гетьмана, та ще й відомих і досвідчених у письменницькому ділі Сергія Пантюка, Ірен Роздобудько, Анатолія Дністрового, Ларису Денисенко, Андрія Любку, Мар’яну Савку, Оксану Забужко й Андрія Кокотюху. На презентації у книгарні «Є» Олександр Козинець з висоти трирічного редакторського й менеджерського досвіду (саме стільки писався «Щоденник») виснажено заявив, що укладанням антологій більше займатись не буде. Ну, це ми ще подивимось. Невідомо, що хлопцеві може наснитися ще.
Київська книгарня «Є» була вщент «забита» читачами «Щоденника». Здавалось, усі автори проекту прийшли на неї, привівши з собою на підтримку друзів. До студентської компанії приєднались Сергій Пантюк, до речі, ще й видавець колективного «Щоденника», Лариса Денисенко й Анатолій Дністоровий.«Перед усіма учасниками ставилися певні вимоги, – розкриває оригінальний рецепт колективного «Щоденника» на презентації Олександр. – У першій частині учасники знали весь розділ попереднього учасника, у другій частині лише одне речення, а у третій частині лише слово-узагальнення, яке кожен визначав самостійно». Перша частина під назвою «Дванадцять місяців кохання» налічує 12 дописувачів. Символіка збережена: рік складається з 12 місяців, тобто кожному учасникові припадав один місяць, про який міг розмірковувати. Друга частина називається «У Києві нуль годин», там уже 24 учасники, які повинні думати про час і знали лише попереднє речення останнього дописувача. І накінець третя – «Температура тіла 36,6 градусів», творцями якої стали 36 студентів і блок із шести письменників. Заслуженим українським письменникам помилувань не було – всі вони писали так, як і учасники, знаючи лише слово-узагальнення, яке змушені були обіграти й передати естафету зі своїх слів наступному щасливцю.
Для співорганізатора Іри Бочар, яка приєдналась до проекту тільки на третьому етапі, «Щоденник» подарував відчуття щастя:«Він вчить не тільки що робити, а як робити». Хоча були й проблеми – деякі автори просто відписувались, а деякі затримували у себе тексти по 2 місяці, зупиняючи роботу. Ще один організатор Сергій Русаков дійшов до відкриття: «Коли збирав мейли справжніх письменників, то думав, це так нереально достукатися до них. Виявляється, ні. У нас є письменники, які дуже адекватно ставляться до молоді, які її підтримують». Сергій Пантюк, котрий виступав першим під письменницької гільдії, сказав, що найбільший кайф у тому, що всі зібралися під однією обкладинкою. «Навряд чи «Щоденник» принесе в українську літературу 60 письменників. Більшість дівчат-авторок вдало повиходять заміж, бо покажуть своїм хлопцям «Щоденник» зі своєю публікацією, і ті скажуть: одружуємось». Анатолій Дністровий теж вважає головним варитись у такому котлі, бо й сам колись грішив подібними літературними забавками: писав зі своїми друзями колективні гекзаметри.
З перших сторінок «Щоденник» нагадав вінегрет із багатьма складовими, старанно перемішаний, з приправами різного смакового наповнення. Те ж відчуття «перемішаності» може лишитись і після прочитання – десятки недоведених і зламаних сюжетних ліній, десятки ліричних відступів, здебільшого про варіативність кохання-злягання, десятки світлин учасників (у впізнаваних рамочках з інтернету), десятки непоєднуваних недостилів та інших недо. Ці всі недо, як виявилось, навіть зацікавили Віктора Малакова, доктора філософських наук, який на основі текстів зробив доповідь про час. Текстами, можливо, зацікавляться й інші дослідники, недарма «Щоденник» – це свого роду експеримент, як запевняє концептуаліст Олександр, це такий літературний пазл, «який зрозумілий лише після прочитання всіх трьох частин». Але не факт. Перша частина ще має ледь-ледь жевріючий сюжет із викраденням, втратами щоденника, з незрозумілими у часі й просторі стосунками між закоханими-незакоханими Ним і Нею, але й тут проблеми: хтось із дописувачів веде цілком логічний сюжет, наступному вже захотілось по-філософськи підійти до визначення щоденника, хтось вплітає нових героїв у канву тексту, які вже у наступному тексті губляться. Друга й третя частини нагадують уже літературні альманахи юних талантів: кожен пише, як хоче і як може. У післяслові Андрій Кокотюха влучно висловлюється: «Тут бачимо бажання не писати, а говорити. Причому не просто говорити, а спілкуватися, шукати однодумців, триматися за руки». Це ж можна сказати й про строкате оформлення проекту молодими фотографами й художниками.
До колективної справи письменники підійшли серйозніше: Сергій Пантюк порадував усіх філософським віршем, Анатолій Дністровий «Новелою про незнайомців», Андрій Любка новелою про кесарів розтин, що тематично перегукується із жіночною сповіддю Мар’яни Савки. Ірен Роздобудько написала про частину тіла – хвостик ящірки, яку та втратила. Лариса Денисенко вирішила писати про пальці: «Займалась музикою 8 років, у старших класах вимучувалась у музичній школі, але кинути не могла». Після закінчення пальці втратили свою набуту гнучкість, і єдина вправа – бити пальцями по клавіатурі комп’ютера. Вартим уваги є включений лист Оксани Забужко у проект, це справжній щоденниковий запис письменниці 25-літньої давності про військового в Афганістані.
Кому б це що не нагадало – гіпертекстуальний роман, вірші у прозі, графоманство, щоденникові записи про потаємне, одне можна сказати з певністю: якщо всі молоді учасники й не стануть маститими письменниками, то принаймні після такої колективної книжки будуть гарними читачами інших хороших книжок.
***
«SEMPER TIRO»
Щоденник… При цьому слові відразу поринаєш у спогади дитинства, коли в школі перед уроком, потрібно було викладати з ранця на парту: пенал, зошит, книжку й обов’язково – щоденник. У ньому вчителькою записувалися уроки, ставилися оцінки, подекуди й зауваження про поведінку. Звичайно, з часом це все стає мотлохом, забувається, десь припадає пилом, бо людська пам’ять коротка, на жаль…
Мистецький проект “Щоденник” – це проект в якому учні позаписували свої історії для “вічності”, щоб потім, через певний час згадати, що вони також колись були учнями. Саме учнями (про талант поки рука не може написати), які вчилися писати, виводити літери, видумувати сюжети, гострити думки, щоб вони, як тонке лезо, проникали крізь грубу шкуру до людських сердець, коли вони читатимуть ще ці наївні та незаплямовані брудом рядки. Всі вони учні ( учасники проекту переважно – студенти), ще юні мандрівники у тихому океані, ще немає бурі, ще нема “ 9 валу ”, який може накрити тендітний та маленький човник, що несміливо виступає назустріч ще невідомим перешкодам. Весла їхніх стилосів лягають на чисту океанську гладь паперу й вимальовують тонкими лініями, по клітинках, обережно, щоб ніхто не сердився ані Посейдон, ані Олімп, а якщо буде якась помилка її ж можна витерти ластиком. Але написаного вже не витреш…
Кількість учасників цього проекту воістинну вражаюча – 63! З одного боку це добре, бо багато людей можуть випробувати свої сили, з’ясувати, на що спроможні їхні Музи, а з іншого – погано, бо обсяг самих текстів невеликий, нічого певного про великий талант сказати не можна і Музи вже тут безсилі, адже їх сковують правила проекту! Правила…правила, чи потрібні якісь правила для вільної творчої фантазії митця, чи не сковують вони його поетичної душі ланцюгами, необхідністю втиснутися в оці 2-3 тисячі знаків… але маємо те, що маємо. Аналіз усіх текстів своїм обсягом виходить далеко за межі рецензії, тому доведеться говорити лише про окремі з них. Але ці тексти важко читати, бо кожен ніби пише про одне і те ж, але насправді кожен пише про своє. Детально не хочу зупинятися на правилах цього проекту, лише скажу, що він складається з трьох частин, а кожен з них має свою тему. I частина – “ Дванадцять місяців кохання”, II частина – “У Києві 0 годин”, III частина - “ Температура тіла 36+6 С” та письменницький блок «36+6». В першій частині головний герой – це Він, Вона, місяць; в другій частині – час, а в третій – тіло. Ці головні герої (що радше є темою цих частин, а не героями) і “модні” і “вічні” водночас, бо про кохання, а особливо про тіло хто тільки не пише в нашій сучасній літературі. Ось тільки II частина “час” прориває оцю спопсованість тем. Десь так інтуїтивно розумієш, чому саме ці теми були обрані організаторами проекту, бо кохання – це те, що переживають всі (особливо в юнацькому і студентському періоді ) у будь-якому віці й столітті. В цій темі є що написати кожному, у різних тонкощах, аспектах, описати свій власний досвід використовуючи літературну форму. Але “вічність” теми не убезпечує її від заяложеності та пустих фраз, на мою думку, пишучи про це, навпаки потрібно мати відповідальність за слова, щоб вони не були пустодзвонними. В першій частині учасники проекту намагалися впоратися з цим завданням. Хоч правила тиснуть, а знаки кусаються, але усього ряду текстів заслуговує на увагу лише один: Антона Лещинського. Текст цього автора своїм стилем написання, думками, які висловлені в таких тісних рамках форми вирізняється з-поміж інших написаних у цій частині.
У Антона Лещинського рефлексії пов’язані з філософією, містикою та еротикою, його герой, вдумлива особа, яка після лекції про взаємини чоловіка й жінки, намагається знайти сутність, відкривати секрет цих стосунків, і тут вплітаються: демони, відьми, ритуали. І вкінці, все мистецтво розмірковувань зводиться до природного, до бажання, поклику: “ Йдучи вулицями та їдучи транспортом через нічне місто, він приглядався до жіночих облич, пильнуючи, чи не промайне в очах зблиск жагучого поклику, котрий розбудить його у в’язниці його ж самотності, і він, демон, що прагне повстати у всій своїй моці, зробить кроки йому назустріч…”.
У другій частині, яка присвячена проблемі часу, із цим завданням впоралися такі учні: Євгенія Більченко, Євгенія Чугуй, Любов Хом’якова. Більшість текстів в цьому розділі написані за допомогою такої техніки письма, як “потік свідомості” або ж вільні роздуми над буттям і часом. Яскраво “потік свідомості” втілився у тексті Євгенії Чугуй: “Я дихаю тихо, цілую беззвучно і кутаю тебе у шкуру вбитого мною звіра – ще одного прожитого дня. Місяць просочується клубами диму (може, пари), врешті – решт – туману. Я плачу німою водою і дивлюсь, дивуюсь, вдивляюсь, видивляюсь у тобі свою тугу і Час. Часопис мого “ще дихаю” має застигнути між Першою та Другою. Тому я ніколи не змикаю очей у час вовка і собаки. Я боюсь закінчитись, розпливтись, розчинитись і відпустити свій срібний німб без жодного свідка. Я хочу піти, востаннє заглянувши комусь в очі, і залишитися там, залишити хоч тонкий ланцюжок смерті/життя/ мене.”. Тут буття схоплюється миттю, одним дотиком, в намаганні зберегти теплоту почуттів. Натомість, в тексті Любові Хом’якової, навпаки, час уповільнюється, розтягується, в горах завжди відчуваєш час, як певну відсутню категорію буття, час в горах – це вічність: “ Коли затягуєш файку, набиту вишневим тютюном, позираючи згорда на величаві підніжжя і верхів’я стуманених гір, розумієш, що є місця, перед якими час втрачає свої властивості (за правилами проекту ця частина була взята у попереднього автора – Василя Возняка). Непорушно стоять віками нерукотворні пам’ятки дбайливої матінки-природи. Але, можливо (а, певно, так і є), що й ці гори змінюються з часом, але людське око за своє життя не зможе зафіксувати ті зміни, і, окрім цього, перед їхньою величчю мізерний, буденний плин часу просто втрачає свою значимість. Погляд лине кудись у далечінь, і думки мої теж поспішають туди за ним, намагаючись серцем осягнути непідвладну людському розуму вічність. Ці гори знайомі мені з дитинства. Я приходжу до них у радості й смутку, розмовляючи подумки з ними, довіряючи їм, як найкращим друзям, свою душу. Вони поважно слухають, поглядаючи згори на мою людську життєву буденність”. Чудовий опис душевного стану, позначений “відчуттям” й “переживанням” гір, рефлексією над часом та вічністю.
В останній частині, яка замикає студентські тексти для історії й, мабуть, для “вічності” (що поки дуже гучно звучить) прославилися та отримали “5”(за старою радянською шкалою) такі тексти: Є. Більченко, Т. Шелепко, А. Ткаченко, Б. Бондарчук.
Дивно, пані Євгенія Більченко опинилася в частині, де пишуть студенти, а не імениті письменники. Євгенія Більченко – поетеса, кандидат педагогічних наук, викладач, що своїм стилем письма тяжіє до постмодернізму, чомусь поставила себе ще на рівень початківця (людину, яка ще тільки думає й пробує писати, а не ту, яка вже пише, виступає ), але її текст говорить про протилежні речі: “Тіло…Second hand від Іуди. Дешевий бренд із бутіку "Єва і Євгені…". Ні! Вічний докір Євангелія…"Ангеле мій! Мій янголе!"; Ні, не буду! Будда, ти се бачив? Ті-ло. Ти –лох. Я – чесний фраєр. Німецька аскеза як запорука щастя…
Німецька аскеза… Пуфендорф, Кант і Тілліх.
Суворий сувійний затишок Аlma Mater.
Козацька душа як грип в християнськім тілі…
Христова любов… Оргазми на автоматі.
Поети, чорт! Геми мудрості, чорт! Богема!
Мертвецький бомонд у лоні живого Бога;
Об’їжджені коні дохнуть у кволих генах,
І знов алкоголь здається вселенським болем.
Змій виростив фіги – на «закусок» - поживні.
Та на фіг мені дубильна дебільна мрія?
У космосу – в лебединих тремтливих жилах –
Сто градусів: температура Серця Марії…”
Починали, як то кажуть за “здравіє”, а закінчили за “упокой” або інакше кажучи, з якого боку не читай цей текст все одно нічого не збагнеш, бо маємо справу з постмодерним стилем письма. В цьому міксі асоціацій з філософії (Кант, Тілліх), християнства ( Христос, Бог, “температура Серця Марії”), традиційної образності (“в лебединих тремтливих жилах”), нашарувань із сучасності (“Оргазми на автоматі”) твориться неповторна текстова тканина Євгенії Більченко.
Інша справа текст Тетяни Шелепко. Це така собі мрія про метаморфізовану дійсність, в якій хотіла опинитися авторка, фантазія, вигадка: “Про що б я мріяла, якби була метеликом? Напевне, моєю мрією було б знайти якусь диво-квітку… Цвіт папороті… Ні-ні! Я знаю! Всі метелики мріють полетіти до сонця, але найчастіше цей політ залишається на рівні мрій. Більшість боїться спалити крила, як Ікар. Метеликам страшно підійматися надто високо, хоча мріють усі. І я б мріяла”. Вкінці все-таки ця метаморфоза відбувається, героїня стає метеликом: “Але поки що я тільки метелик. Мені заважає моє тіло, та я вмію круто мріяти”
Ще хотілося б виділити два тексти: Анни Ткаченко та Богдана Бондарчука. В них помітна тенденція до психологізму, занурення в душу хворої людини (у Анни – це дівчина-інвалід, а у Богдана - це сліпий хлопець). Ці автори намагалися осмислити глибокі речі: відчуття фізично і життєво -неповноцінних людей, які так і залишаються упослідженими в нашому суспільстві.
Заключну частину проекту представляють твори сучасних українських письменників: Сергій Пантюк, Ірен Роздобудько, Андрій Любка, Мар’яна Савка, Анатолій Дністровий, Лариса Денисенко, лист Оксани Забужко та післямова Андрія Кокотюхи.
Про цих письменників і про їхню творчість, вже сказано й написано немало, тому написане залишається на розсуд читачів та “вічності” також.
Бажаю усім тим, хто читатиме “Щоденник” насолодитися ним, торкнутися тонких струн душевних поривів молоді та сягнути сутності описаних тем: кохання, часу та тіла.
Ярослав КАРПЕЦЬ
***
ВРАЖЕННЯ ВІД ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО ПРОЕКТУ «ЩОДЕННИК»
Літературно-мистецький проект «Щоденник» є хорошим прикладом завершеного задуму. Важко сказати, коли саме у автора ідеї (Сашка Козинця) виникло бажання скласти саме трилогію, але йому це вдалося. Лише той, хто має досвід незакінчених справ знає як важко довести до кінця будь що, а особливо коли воно залежить не тільки від тебе самого.
Як і будь-який проект розтягнений у часі, так і «Щоденник», не тільки дає змогу відчути думки і стиль різних авторів, але і відкриває можливість простежити за їх еволюціями. Скажімо, прослідкувати за манерою передачі думок та емоцій якогось автора з першої частини у двох наступних. Хтось може заперечити, мовляв, три роки це недостатній час для зміни стилю. Може, це слушно для старших авторів, але для студентів – навряд. Різниця між студентом першого курсу та четвертого – дуже суттєва, а надто, якщо студент бодай трохи претендує називатися творчим. Таким чином, щоденник можна розглядати як своєрідний експериментальний майданчик, який під однією палітуркою вміщує живий матеріал для аналізу сучасної текстотворчості. Чому текстотворчості а не літератури? Тому, що по багатьом роботам видно, що вони «заказні». Не в суто негативному розумінні «джинси» чи епігонства, а скоріше у розумінні виконання інтелектуально-тематичного замовлення. По окремим роботам видно, що їх автори або буквально сприйняли заклик автора проекту і тим самим не залишили собі місця для свободи вираження думки, або навпаки механічно долучили до свого тексту наратив проекту, який зовсім не зуміли приживити до структури власного тексту. Так буває, коли хочеш щось сказати від себе, але тебе просять говорити тільки про щось інше. Втім, це відкриває можливість прослідкувати як людина взагалі здатна мобілізувати себе до творчості і справлятися із впливам сторонніх думок та вражень. Особливо це помітно у першій частині, коли автори частин мали доступ до всього тексту попередника і могли потрапити під емоційно-сюжетно-атмосферний вплив попередньої частини. Однак, хочеться зосередитись на останній частині проекту, яка є найскладнішою за задумом, композицією та найбільшою за кількістю учасників.
Одразу хочу зауважити, що зовсім не маю громіздкого наміру розглядати кожну роботу і аналізувати її. В даному випадку кількість авторів робить критику проекту майже безсилою, оскільки відповідальність буквально розповзається між ними. Однак, деякі обриси для орієнтування читача можна зробити.
Мабуть ніхто не сподівався, що у такому «густонаселеному» проекті всі (шість десятків учасників) виявляться Шекспірами, Ремарками та Сартрами. Тому немає нічого дивного в тому, що тексти насичені штампами, банальностями та загальними фразами. Крім того, варто відзначити, що в більшості робіт яскравий інфантильний стиль, який хибує нестримністю, хаотичним вживанням епітетів та невиразністю фабул. Особливо може дратувати у третій частині те, що автори майже повністю уникали прямої розмови про тіло. Вони теоретизували, вживали вельми непрозорі метафори та сипали дефініціями. Школярські аналогії замінили амурні торкання, поцілунки та шалений ритм дихання. Тіло це те…, тіло це інше…, але так і не торкнулися тілесності. Майже не було пристрасних, відвертих, еротичних чи натуралістичних творів. Звісно, вульгарність не є сьогодні оригінальною, але і трохи чуттєвості та оголеності дискурсу про тіло не завадило б. Таким чином, замість тіла ми змушені мати справу з якимись пастеризованими абстракціями. Нас балують квітами, метеликами, стихіями та пара-ліричними (хоча і «паралітичними» теж підходить) роздумами. Тілесність же так і залишається невиразним натяком, який блідо маячить в сухих алегоріях, таких же сухих дійових осіб. Саме через це гра слів та сенсів досвідчених вокабулярних еквілібристів, які також вписали свої сторінки щоденника, тоне в безсюжетності та гудінні тьмяних речитативів. Загалом вся третя частина має з пів десятка пристойних робіт з чітким, палким, та сміливим задумом, що дійсно стосується тіла. Особливо приємно читати роботи, у яких, вочевидь, автор натякає на реальний досвід. Це акт довіри, який дещо заретушований літературними формами, але в достатній мірі, що не втрачає реалізму та заразності. Переважно такі роботи концентруються у зоні високого градусу, тобто ближче до температури норми тіла. Наприклад, такою є робота під 31 градусом. Тут є багато всього. І витриманий рівний стиль, і красномовний, повнокровний сюжет, і знання справи. Читаючи цю та подібні роботи, починаєш розуміти, що задум писати про тіло мав би нам нагадати (а комусь ще й натякнути), що означає володіти і як це буває, коли доводиться втрачати.
Як загальний підсумок стверджую – відкриття тіла у третій частині так і не відбулося. Його замацали масними сюжетиками і поховали під шарами запиленої сентиментної риторики. Однак, ця частина безперечно рекомендується для читання, щоб знайти кілька хороших текстів і переконатися, що «Щоденник», як і шукач золота, перемив багато породи, щоб знайти кілька коштовних шматочків. Саме таким чином, кількість людей, які випробовували своє перо, забезпечила наявність цікавих й безпосередніх робіт, тобто якість проекту.
На сам кінець хочеться висловити припущення, чому більшість авторів утримались від тілесності і вдалися в теоретизування. Вони, або не мали яскравого досвіду усвідомлення значення тіла (особливо чужого), або мали сценарний досвід тілесності, тобто відкривали тіло за допомогою соціально-поширених рецептів. Це майже як в американському молодіжному кіно – побачення на задніх рядах, заготовлені фрази, очікувані відповіді, режисовані рухи та торкання, логічний фініш. Звісно, кожна людина специфічна, але майстерність полягає не у повідомлені загального безособистісного набору процедур або констатуючих узагальнень, а в розповіді своєї інтимної історії, яка відбулася в унікальному, до останньої краплі власному, світі. Автор, який зробив зусилля над собою і поділився своїм вистражданим, винасолодженим, або актуально нуртуючим, отримає лаври і прихильне ставлення покровителя муз, а інші ж так і думатимуть, що тілесність це лише розстібання блуз та говоріння пишних фраз. Не стану говорити про той вищий рівень майстерності, коли про тілесність говорять без жодного натяку на сексуальність, але настільки точно, що відчуваєш, кожний міліметр своєї системи чуттєвості. Очі бачать красу світанків, у вухах бринить Шопенів вальс, а ранковий вітер, що вдерся через непричинені двері балкону, лоскоче шкіру надокучливим холодком.
Також, хотілося б сказати кілька слів про останні шість десятих градусів, але поки не відчуваю в себе снаги висловлюватись про «метрів». Єдине, що поділюсь своє суб’єктивністю – мені дуже прийшлося до душі, як пише Мар’яна Савка. Проза делікатна, ніжна зі знанням справи.
Спроба була гарна. За неї всім авторам можна подякувати.
Антон ДРОБОВИЧ
Дата зверення - 8 січня 2011 року.
***
ФОРМА МАЛОЇ ПРОЗИ
(ПІСЛЯСЛОВО ДО "ЩОДЕННИКА" АНДРІЯ КОКОТЮХИ)
Українській літературі потрібні письменники.
Показово, що в часи, коли Інтернет відкриває безмежні можливості для самовираження, автори текстів, розміщених у мережі, не вважають такий спосіб заявити про себе повноцінною самореалізацією. На заяву: «Я – письменник!» в більшості випадків усе одно чуєш: «Дай почитати книжку!» або в крайньому випадку – «Покажи книжку!» Коли замість зшитих докупи аркушів автор дає читачеві клаптик паперу з адресою сайту, де його творіння можна прочитати, відчуваєш себе повним ідіотом – порпатися в Інтернет-звалищі і читати з монітора чиїсь літературні експерименти навіть в стрімкі часи розвитку високих технологій відверто ламає!
Проект молодих авторів «Щоденник» уже своєю назвою відсилає не до старосвітських загальних зошитів у клітинку, куди школярі та школярки пишуть свої життєві враження. Між іншим, тему саме паперового щоденника обіграв у своєму культовому дітищі «Твін Пікс» режисер Девід Лінч: саме втрачений щоденник по-звірячому вбитої старшокласниці Лори Палмер показує агенту Дейлу Куперу, а разом з ним – і глядачам не лише шлях до внутрішнього світу дівчини, а й дорогу в незвідані паралельні світи. Якщо паперові книги попри панування Інтернету залишаться, то з паперовими щоденниками, на жаль, все ж таки справді доведеться попрощатися. Лора Палмер – остання, хто довіряв сокровенне зошиту. Тепер при слові «щоденник» відразу згадується блог. А збірник таких щоденників – блогосферою. Від загальної доступності такі щоденники втратили свою первісну інтимність, проте сьогодні інтимне виноситься на показ, а значить блог – єдина форма заявити про себе тим, хто ще не доріс до повноцінної книги.
Так віртуальні щоденники стали претендувати на те, аби теж називатися літературою.
Але авторам виявилося цього замало. Скільки не називай свої вправи в ЖЖ «живими журналами», живішими за книжку вони не стануть. Тому мене не дивує, що форма викладу своїх думок та вражень, популярна в мережевій народній творчості, почала вириватися з безмежжя Інтернету в обмежений, малотиражний, не комерційний, проте – все ж таки видавничий, книжковий проект.
У 1994 році те, що сьогодні прийнято називати «новою українською літературою», почалася саме з антологій. Збірки «на трьох», збірники-«солянки», самвидав, набраний на «лівих» комп’ютерах та роздрукований на різографах, тиражований у кількості 100-200 примірників стали рушійною силою літератури. Відсіявши тих, хто свої амбіції в такий спосіб задовольнив, ці збірники розсипалися на окремих авторів, більшість із яких тепер і не згадує, з чого починала. Здавалося, колективні збірники теж відійшли, як паперові щоденники. Для чого, коли всі вони – в Інтернеті. Але ні: колективна робота на одну ідею не помирає. Приклад тому – пропонований «Щоденник».
Він нагадує популярні в часи, так званої, «перебудови» живі ланцюги: коли однодумці в ім`я якоїсь ідеї бралися за руки. Формат проекту передбачає висловлення думки та продовження її іншою людиною, і так – поки вистачить часу й натхнення. Правда, в даному випадку слід говорити не про чітко сформовану думку, а швидше про обмін світоглядними фішками, інтимними відчуттями того, що бачиш довкола і чого не знаходиш там. Тому все це досить умовно можна назвати «романом із продовженням». Скорше це – вірші в прозі, або – модерною поезією, віршами в прозі, чим завгодно – тільки не повноцінною прозою. Тут бачимо бажання не писати, а говорити. Причому не просто говорити, а спілкуватися, шукати однодумців, триматися за руки. І в такий спосіб повідомляти всім про своє існування.
Отже, Інтернету все одно не досить. Віртуальний простір – це те, що помирає, не народившись. Літературний, а швидше – мистецький проект, оформлений у вигляді паперової книжки, вже живе. І буде жити незалежно від кількості примірників. Скільки з тих, хто написав у цьому «Щоденнику» свої думки, захоче писати далі – не знає ніхто. Та незалежно від цього треба побажати удачі всім, хто писав, пише і писатиме.
***
«ЩОДЕННИК»: СТУДЕНТИ ТА ПИСЬМЕННИКИ
Літературно-мистецький проект «Щоденник» тривав кілька років. Підсумком стала однойменна книжка. Усі тексти, зібрані під однією палітуркою, об’єднані у своєрідний ланцюжок: поштовхом чи основою для наступного тексту є ключова фраза або концепт, виокремлений попереднім автором у власному фрагменті щоденника. Через щоденниковий формат більшість творів невеликого обсягу, есеїстичного або новелістичного характеру, також трапляються й вірші. Учасники проекту – це переважно студенти молодших курсів столичних вишів. Наприкінці до них долучилися кілька відомих письменників: Сергій Пантюк, Ірен Роздобудько, Андрій Любка, Мар’яна Савка, Лариса Денисенко. (У передмові організатори проекту так і пишуть: «студенти» і «письменники».) Зазначені автори дотрималися умов і, так само, як і решта, написали ланцюжок творів, що виявилося справді цікавим експериментом. Проект «Щоденник» – це непоганий старт. Твори визнаних митців, які в структурі книжки займають позицію не паровоза, а останнього вагона, стали поплавком, який не дасть виданню швидко загубитися серед асортименту книгарень.
Гуртівні
Якщо вірити науковцям, то мода на антології – це симптом кризи літературного процесу. Старе вже не задовольняє читача, а нового все ще немає. Доводиться вдовольнятися вибірками з давнішого, бо засилля захопливих романів не спостерігається. До того ж орієнтуватися в сучасній літературі легше й швидше після ознайомлення з добіркою творів різних авторів (без перечитування кількох полиць об’ємних книжок).
Зрештою, письменникові простіше продукувати численні есеї та оповідання, ніж кілька років шліфувати великий твір. А для молодих авторів участь у колективних збірках – це нагода на плечах старших та іменитіших потрапити в літературу (цей закид неможливий хіба що стосовно впорядкованого Сергієм Жаданом «Декамерону», де немає творів маловідомих письменників).
Утім, антології публікуються, а читати знову нічого. Сни зі «Сновид» набридають після кільканадцятого, у «Щоденнику» приваблюють кілька текстів фахових письменників, а «Аморалка» навіює ностальгію за часами, коли подані там твори були новинками. Що ж, доведеться-таки чекати романів чи принаймні колективних збірників ще не читаних, добре написаних і ретельно відібраних новел.
Оксана ЩУР
Оригінал статті - http://uaweek.com/Publication/7459
Дата зверення - 30 жовтня 2010 року.
***
КОМЕНТАРІ ПІСЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ ВІДЕО "ЩОДЕННИКА" В "СНІДАНКУ З 1+1":
(Проглянути відео можна тут)
Так велике-велике ДЯКУЮ організаторам!!! Чесно кажучи, тоді, на 3-му курсі, коли мені запропонували взяти участь у цьому проекті, не сподівалась, що він набере таких масштабів і вийде за рамки університетської події!!!)
Любов ХОМ’ЯКОВА
Очень рада, что поучаствовала в этом проекте! Спасибо огромное организатору :)
Ирина ГРУБА
Проект дійсно чудовий і потрібний! Треба ще щось подібне організувати)
Діана КОНДРАТОВИЧ
1.Обожнюю Руслана Сенічкіна)))
2. Класна задумка сюжету і професійна реалізація ідеї
3. Не усіх друзів Руся пускає до себе додому, а тут наважився знімальну групу запросити... сміливо! )
4. Щоденник - це геніальний проект і я як С.Пантюк весь час це всім повторюю))
5. Мені соромно, що не маю свого екземпляру Щоденника. (( Ще залишився хоч один примірник?
Дівчата б"ються за "Щоденник"! Він на піку популярності)))
Ірина ПЕТРЕНКО
Санька поздравляю тебя с осуществлением твоей маленькой, но мечты!!!))))
Дима ГИРЕНКО
…майже сотню людей можна вітати з виходом «Щоденника»:):):):)
Марина ЄЩЕНКО
Молодці!) Круто)
Анастасія ПЕЧЕРИЦЯ
ОЙ! як добре!!! класс!
Євгенка ЧУГУЙ
Умнички))
Анастасія МАШУРА
Ого, супер, ще раз вітаю;)))
Діма ГРИНІВ
Шик )))
Петро ПРОКОПЕНКО
Я вас вітаю з успіхом! ви того заслужили!)))
А готове видання бачило трохи більше, ніж троє людей...=РР
Дарина ГОЛОВ’ЯННИК
Прекрасно виглядає книжечка. супер оформлення :)))
Євгенія ОГРИЗКО
СУПЕР!!! Молодці!!! Така оригінальна задумка!!! Якщо буде щось схоже - буду радий взяти участь...
Світозар БЄЛОРУСОВ
Ай, молодці!!! :-)
Руслан ФІРСОВ
І знову я корю себе за те, що була далеко у цей визначний момент:)))) Однак, трішечки втішаюсь, тримаючи в руках один із трьохсот:))))))
Катерина БЕРЕЗОВСЬКА
Ви - найкращі!!! Вітаю з блискучим результатом, після стількох місяців праці!!!
Тетяна БОТАНЕВИЧ
***
"Власне, відчуття від Щоденника приємне. Симпатична еклектика, є хороші тексти, емоційні тексти, є дуже кіношні, є цікаві підходи і хороші вірші. Ну є ще такі, що мене особисто не вразили, може людина щось думала і планувала - а вийшло щось на кшталт відписки. Але я цілком можу помилятися..."
Лариса ДЕНИСЕНКО
***
КОЛЕКТИВНИЙ «ЩОДЕННИК» ДО САШКА ПРИЙШОВ УВІ СНІ
У книгарні «Є» навіть яблуку не було де впасти, коли 6 жовтня о 19 годині там зібралися всі охочі побачити презентацію літературно-мистецького проекту «Щоденник». Першим слово взяв автор ідеї Олександр Козинець, який розповів присутнім, як так сталося, що речі, які зазвичай пишуться не для чужих очей, стануть доступні широкому загалу. А все почалося три роки тому, коли однієї ночі Сашкові не спалося і в нього народилася ідея цього проекту. Від того моменту сплило немало часу, і ось «Щоденник» вийшов у світ під гучні оплески присутніх на презентації.
Аудиторії було представлено книжку, імітовану під щоденник, якому може довірити свої сокровенні думки будь-яка людина. Всередині вона має три частини, які можна читати і одна за одною, і в довільному порядку. Як говорить Олександр, «Щоденник» є «таким літературним пазлом, який зрозумілий, який складається як одна картинка лише після прочитання всіх трьох частин».
Також зацікавленій публіці було пояснено концепцію «Щоденника», яка відрізняється своєю нестандартністю і прописаними правилами. У першій частині автори знали весь розділ, написаний попередником, у другій частині лише одне речення, а у третій частині – лише слово-узагальнення.
Із трепетом та хвилюванням Олександр продовжував розкривати всі секрети та особливості «Щоденника». Отож, перша частина називається «Дванадцять місяців кохання», там було 12 дописувачів. Кожному учаснику припадав певний місяць, і вони могли написати свої міркування щодо цього. Друга частина присвячена часу і називається «У Києві нуль годин». Там відповідно 24 учасники, які знали лише попереднє речення. Третя частина називається «Температура тіла», 36,6 градусів, 36 студентів та викладачів і блок із 6 письменників. Блок письменників склали Сергій Пантюк, Ірен Роздобудько, Анатолій Дністровий, Лариса Денисенко, Андрій Любка, Мар’яна Савка. Окремо в «Щоденник» включили лист Оксани Забужко і її щоденниковий запис про військового стрільця-афганця, що із мирного хлопчини став машиною вбивства. Блок письменників оригінальний також тим, що вони писали так само, як і учасники, знаючи лише узагальнення, передавали і отримували це узагальнення, обігравали його в своєму тексті і писали продовження. Блок письменників розпочинав Сергій Пантюк, а закінчувала Лариса Денисенко. «Коли збирав мейли справжніх письменників, то думав, це так нереально достукатися до них. Виявляється, ні. У нас є письменники, які дуже адекватно ставляться до молоді, які її підтримують», – поділився досвідом спілкування із сучасним письменницьким бомондом Сергій Русков.
Разом із хлопцями презентацію проводила ще одна кураторка проекту Ірина Бочар, яка поділилися своїм захватом від участі у створенні «Щоденника». Адже за цей час було здійснено колосальну й тяжку роботу, яка часом розчаровувала, надихала та давала поштовх до подальшої діяльності. І нарешті це увінчалося здійсненням їхньої мрії – появою «Щоденника». Хоча були й проблеми – деякі автори просто відписувались, а деякі затримували у себе тексти по 2 місяці, зупиняючи роботу усієї команди.
Підтримали молодняк письменники, які залюбки поділилися своїми думками й враженнями від проекту. Так Ларисі Денисенко оформлення книжки нагадало її зошит із геометрії. За словами письменниці, вона не вміє креслити, тому в неї все було криве. Креслити допомагав закоханий у неї старшокласник, у той час, як вона малювала на зошиті з геометрії всілякі сонечка і квіточки.
А Сергій Пантюк висловив своє захоплення тим, що стільки авторів змогли зібратися під однією обкладинкою, не побоялися написати, «бо писати – то велика відповідальність, автор створює світ, як створював Бог». А ось Анатолію Дністровому «Щоденник» нагадав про власні студентські роки, коли він із друзями писав гекзаметри за подібними правилами.
Завершилася ж презентація оригінальною і трохи незрозумілою постановкою, яка начебто мала передати сутність «Щоденника». Кожен знайшов власні деталі у виступі, але головне лишалося незмінним: як актори змішували у бутлях каміння, зерно, пісок і воду в єдину композицію, незвичну цілісність, так і творці «Щоденника» змішали різних авторів та їх тексти в літературну суміш.
Щодо мішанини, то її влучно охарактеризував у післяслові Андрій Кокотюха: «Правда, в даному випадку слід говорити не про чітко сформовану думку, а швидше про обмін світоглядними фішками, інтимними відчуттями того, що бачиш довкола і чого не знаходиш там… Тут бачимо бажання не писати, а говорити. Причому не просто говорити, а спілкуватися, шукати однодумців, триматися за руки». Марно шукати якогось логічного зв’язку, структурованості чи бодай спільного займенника у текстах. Те відчуття «перемішаності» може лишитись і після прочитання – недоведені сюжетні лінії, розгорнуті й банальні ліричні відступи про кохання глибоке й кохання заглиблене (здебільшого заглиблення у жінку), різні стилі й рівні графоманства, штамповані рими аля «руки-муки», «цвіт-світ», «жадань-сподівань», «хвилину-картину», «усіх-гріх». На презентації не забули нагадати слова Юрія Андрухович про «Щоденник»: «Серед вас є сильні автори». Дарма що пан Юрій «Щоденника» не читав))).
Рефлексії учасників були доповнені малюнками художників, у результаті чого проект із просто літературного перетворився на літературно-мистецький. І хоч на презентації кілька разів наголошувалось на оригінальних роботах кількох художників і фотографів, у книжці чомусь використали затерті картинки-рамочки з інтернету або ж їхнє ранжування.
Але мінусів можна знайти у будь-якій справі. Та все-таки дуже приємно, що студенти, які про книговидання нічого не знали, а якщо й чули, то краєм вуха, вийшли на фініш із готовим продуктом на ринок. Мабуть, не всім молодим учасникам поталанить стати письменниками, але після такого досвіду, участі в колективному книжковому проекті, вони точно читатимуть інші книжки.
Окрім того, приємною новиною для любителів мандрівних книжок є запуск кількох примірників «Щоденника» у буккросинг, зокрема їх можна знайти у книгарні «Є» та літературному кафе «Купідон».
Юлія ВУСТІЛКА
Оригінал статті - http://www.chytomo.com/typ/knyhy/kolektyvnyy-schodennyk-do-sashka-pryyshov-uvi-sni.html
Дата звернення - 18.10.10
Дата звернення - 18.10.10
***
"Кілька слів про третю частину проекту як незалежний злючий читач
Загалом вона в стилі перших двох. Це якщо не рахувати кількості учасників, теми і деяких елементів організації тексту – узагальнення, віршів, а також шести частин від «дорослих» письменників. Думаю, їх варто було б розмістити не наприкінці як +6, а розсіяти по всьому тілу щоденника. Мені здається, це мало б ефект домінант, ритму. Хоча ритм уже почав створюватися віршовими формами. Це дуже вчасно. А ще... ще очікувала більше еротизму. Не тільки слів про еротику і секс, а саме еротизму.
А в цілому цей проект створює магічне поле Входиш у нього, починаєш читати і навіть трохи відволікаєшся від тексту автора, задумуєшся і починаєш творити свій паралельний текст. Як під час перегляду фільму «Солярис» (не нового голлівудського, а від Тарковського! ) Коли герой аж 5 хвилин просто їде по дорозі й думає про щось своє, а глядач спочатку очікує подій, потім поринає у стан споглядання, а потім починає жити своїм життям у контексті фільму. Такий собі троянский кінь навпаки, що непомітно поглинає тебе Я вже казала про певну одноманітність переважної більшості творів, але вона відіграє ще й роль фону, на якому вибухають несподівані, прив’язані до конкретної події, «оземлені» сюжети. Звичайно, я кажу вже як та, що перехворіла 20 років тому пристрастю до високого філософствування й бажанням у п’яти рядках сказати про все на світі, складно, насичено й незрозуміло, коли кожне слово в рядку має бути символом. Так і має бути в юності, так воно і є.
А ще проект створює враження відкритих думок, до яких раптом отримав доступ. Як ніби в кімнаті, де всі думають про щось одне – колись по-різному, колись однаково, а ти ловиш то одну думку, то іншу.... Така собі відкрита колективна свідомість. Цікаво Треба продовжувати! Хоча далі зловживати цією формою, думаю, не варто. Треба вчасно зупинитися й шукати іншої форми. Ритм! Проте це моя думка, а вона може бути неправильною"
Оксана ТИЩЕНКО
***
"Павло каже: молодці:)
"Нестримні" у мені кажуть: Дали просратися:)))"
Павло СЕЛІВАНОВ
"Саша и Русик, искренне ВАС поздравляю (как организаторов) с выходом "Щоденника"!!!! Умнички, так держать!!!!!"
Людмила КОПАЧОВА
***
"Кожна людина характеризується різноманіттям почуттів та емоцій. Їх різний «колір», «забарвлення» та «відтінок» формують «Індивідуальність» з великої літери.
Літературно-мистецький проект «ЩОДЕННИК», з моєї точки зору, також є свого роду «Індивідуальністю». Він живе власним життям, де поєднані емоції та переживання різних людей із різними точками зору та різними підходами до ситуацій. Це і формує унікальність і єдиність самого проекту в цілому.
Мені дуже приємно відмітити те, що організаторами цього заходу є творчі самодостатні люди, які мають бажання не лише поділитися із оточуючими інформацією, але й взаємозбагатитися через співпрацю із не менш унікальними творчими особистостями. Ще приємніше те, що я також маю задоволення і, більш того, користуюся можливістю спілкуватися з ними :-). Захоплююся їх ініціативністю та твердістю у досягненні результатів.
Основним завданням будь-якого творчого продукту є спонукання до думки, до того, щоб не залишити глядача або слухача байдужим. Думаю, організатори даного проекту із цим завданням більш ніж впоралися. Дуже хочеться побажати їм подальшого натхнення та можливостей.
Дуже оригінальною є частина І проекту «12 місяців кохання» – достатній строк, щоб оцінити справжність почуттів.
У Києві нуль годин – обмеження в часі відкриває нові можливості для усіх авторів. Чесно кажучи, приміряючи на себе образ можливого потенційного автора, не завжди готовий відповісти на питання чи можеш ти впоратись із таким завданням :-)
Щодо частини ІІІ «36+6. Температура тіла» хочеться просто прокоментувати кожен твір, індивідуально. Однак, зважаючи на чергу щодо написання коментарів та рецензій….i give the floor….
Дозвольте ще раз подякувати організаторам та побажати їм успіху у їх подальших творчих ідеях :-)"
Катерина БЕРЕЗОВСЬКА
* * *
"Должен тебе сказать, что народ собрался на презентации интересный. Не знаю как идут продажи, но аудиторию книжка собирает. Или не книжка, а авторы-организаторы.
Короче, маладца! Давай на гора больше текстов, читабельных и разных."
Дмитрий БРАТИНА
* * *
"Це дійсно дуже класно, що такий проект реалізувався. Я щиро рада за те, що у вас все вийшло! А тепер - всі йдемо у книгарню."
Катерина ЯКОВЛЕНКО
* * *
"я спеціально читаю його повільно!!! Смакуючи, так би мовити, кожним ессе!!! це дійсно класна річ!!!"
Антон КОРНІЛОВ
* * *
«ЖЖ» У ФОРМАТІ КНИЖКИ
Книжка «ЩОДЕННИК» у певному сенсі є незвичайним виданням. З одного боку – це звіт літературно-мистецького проекту, а з іншого – повноцінна художня проза, яка впорядкована в одній збірці.
Одразу на що слід звернути увагу – це цікава та нестандартна концепція. За задумом авторів проекту, перед учасниками була поставлена вимога: «Кожен знає лише один розділ твору (у першій частині), окреме речення (в другій) чи слово-узагальнення (в третій частині)». Загалом, така літературна забавка-ланцюжок є не першою в історії культури, але авторам молодіжного проекту вдалось сформулювати сучасну концепцію, де головними героями стали Він, Вона, Кохання, Час та Тіло.
Учасники проекту – молоді філософи, педагоги, журналісти, психологи, економісти та визнані майстри пера. Тобто люди, які відображають світосприйняття сучасної людини. Загалом 78 текстів збірки були створені протягом трьох років 63-ма дописувачами, серед яких як студенти київських вишів, так і відомі письменники: Сергій ПАНТЮК, Ірен РОЗДОБУДЬКО, Андрій ЛЮБКА, Мар’яна САВКА, Анатолій ДНІСТРОВИЙ, Лариса ДЕНИСЕНКО, Оксана ЗАБУЖКО, Андрій КОКОТЮХА.
З літературної точки зору до «ЩОДЕННИКА» як книжки, маю кілька зауважень – наявність слабких текстів, не завжди зрозумілий «меседж» певних авторів. Проте, саме видання вийшло візуально дуже привабливим і дійсно молодіжним. Проектам подібного типу, маємо зазначити, це не часто вдається.
Книжка (як і сам проект) цінна своїм внеском до української культуролоічно-літературної ниви. «ЩОДЕННИК» виражає сучасну тенденцію у світорозумінні людини, показує те, що вона є вільною у власному вираженні думок, прагне відкритості концепцій. Автори збірки в своїх есеях переосмислюють, переорієнтовують загальноприйнятий традиційний погляд на ключові теми нашого буття.
Концепцію проекту високо оцінив Юрій АНДРУХОВИЧ. Рік тому, письменник дізнався про «ЩОДЕННИК», і з зацікавленістю проглянув тоді ще рукописи та дав певні коментарі. Пан Юрій зауважив, що в проекті присутні сильні та цікаві учасники, які при бажанні та наполегливості зможуть досягти літературних висот.
Андрій КОКОТЮХА, автор післямови до книжки, влучно порівняв її з комп’ютерними «Живими Журналами». В чомусь це порівняння яскраво ілюструє видання: «обмін світоглядними фішками, інтимними відчуттями того, що бачиш довкола і чого не знаходиш там». Але «ЩОДЕННИК» пропонує щось більш приємніше для читача: «літературний, а швидше – мистецький проект, оформлений у вигляді паперової книжки… живе».
А читачам та їхнім друзям пропонується діалог з учасниками, їхніми записами, та головне – кожен в певній мірі сам може стати його учасником.
Сергій РУСАКОВ
* * *
"Обложка. Вместо слова «Щоденник» напрашивается слово из трёх букв. Почему? Потому что стилизировано всё зачем-то под парту средней школы спального района. Слово «дневник» должно вернуть нас в школу? Я думал, что мы о другом значении этого слова. Не говоря уже о карандаше и линейке на обложке. Бляха «2010» вообще непонятно к чему. По-моему, такое оформелие с датой на первой странице только у рефератов. Уныло.
«Тверда палитурка», конечно, плюс. Открывая её, ожидаешь что-то интересное. Находишь много буков и мало толку. Оформление портретов вызывает шок. Лица, засунутые в часы из перехода за 50 грн, или в часы дяди Коли-таксиста… Очень странное это смотрится, если честно.
Ещё один вопрос, который меня всегда тревожил, это вопрос «а зачем». А зачем издавать книгу, которую читать не стоит? Объективно, эстетитеческой ценности она кажется мне не очень высокой. Первые публикации и т.д… дать дорогу молодым.. Ерунда – вот что крутится у меня на языке. Дизайн – атас, а кого публиковать, а кого нет, стоило бы решать интернет голосованием, например.
Люди, благодаря которым всё произошло – молодцы. Вопреки критике сверху, диктуемой моей эстетической матрицей, можем обнажить дрожащие колени фактов. Вышла книга. Многие из нас попробывали себя в роли..ну, писатель – глупо, скажем – в роли авторов. Кажется, организаторы так и не заработали на этом ничего, а подобные литературные инициативы заслуживают всяческого «ура» и «молодцы». Спасибо, Бочар, спасибо, Козинец, спасибо, Русаков"
Богдан БОНДАРЧУК
* * *
"ЩОДЕННИК - це проект співдії, яку можна оцінювати і протягом її творення як постійної дії, так і в момент кульмінації-презентації, яка є вже звершеною подією.
Тому ці три роки є надзвичайно цікавими, адже вони наповнені масою насичених та часто неординарних моментів: від простого спілкування до намагання колективного творення, від моментів просування наосліп до впевненого крокування до фінальних аккордів, від невпорядкованого блукання думок до творення цілісного тексту. Я взагалі дуже ціную проекти і особистості, які можуть об'єднати собою велику групу дуже різних людей, і саме тому я вдячна і ЩОДЕННИКОВІ, і Сашкові та іншим за натхнення та бажання діяти"
Наталія НОС
***
"було цікаво насправді читати, насамперед тому що знайшов там купу цікавиви імен і навіть не очікував шо їхні голови на таке здатні. грубо кажучи недооцінював тих хто мене оточував в Драгоманова!"
Андрій СЛАПЕНІН
* * *
"знаєш,що я зараз роблю?.. а я читаю "Щоденник"... крута штука... я аж просльозилася..........
Презентація.....просто чудова!)Молодці!
Я Вами пишаюся!"
***
"Щоденник вже прочитала.....просто чудовий!В особливому захваті я від першої частини!"
Катя БАБІЧОК
***
"Тож ще раз хотіла тебе привітати))) Правда, я така рада. Захід був організований цікаво, ненав'язливо і з чудовою атмосферою. Дивилася на всіх і щиро раділа за Сашу, за тебе, твоїх друзів та колег. Формат Щоденника просто неймовірний - ця палітурка (моя улюблена матова), малюнки та фото. Нарешті дочекалися. ВІТАЮ!!!"
Тетяна ЧЕРНЕГА
***
КРАЇНІ ПОТРІБНІ РЕВОЛЮЦІЇ!
Революції в серцях і головах, для початку – на папері, себто в літературі, в звуках, тобто в музиці. Всюди – починаючи від дитсадочків і двірників, закінчуючи дорогами, площами і майданами.
У кожного своя революція. Як приклад, у автора ідеї літературного проекту «ЩОДЕННИК» Сашка КОЗИНЦЯ власна революція розпочалася у 2007 році. Саме в травні вибухом в середині черепної коробки йому знесло голову, щоб вигадати подібне, а, можливо, тяжкими пологами він породив ембріон, навколо якого зібрав шістдесят трьох друзів, знайомих, соратників і небайдужих до свого дітища людей. Сказав їм: «Я пропоную вам правила, вам залишається лише творити і з цього ембріону вийде книжка». І студентство (а саме воно було рушійною силою проекту) заходилось писати, інтуїтивно продовжуючи сюжетну лінію один-одного, знаючи в залежності від розділу антології весь текст попереднього автора або тільки речення, або ж тільки слово узагальнення.
Як результат маємо «ЩОДЕННИК», на сторінках якого відбувається кордебалет. Там ті ж самі 63 учасники, як кухарі варять борщ в одному баняку, по черзі притримуючись кожний свого рецепту. Там 63 футболіста грають у футбол на одні ворота, всі за одну команду, і кожен своїм м’ячем. Там 63 художники малюють одну картину на одному полотні, 63 лікаря роблять таку ж кількість операцій, а у однієї дитини 18 тат і 43 мами.
Жодної подібної антології в руках я не тримав, а те, що траплялось, не збивало настільки різко з пантелику кожною своєю сторінкою. Можете відразу відкинути будь-які намагання прослідкувати хоча б щось, що можна було б назвати сюжетом, хоча б щось, що триватиме довше одного ессею чи вірша – це гра в 126 рук на одному фортепіано, де кожен сам собі композитор.
Встановивши правила, автори проекту обмежили учасників і кількістю символів, і темами, давши трошки більше «літер» письменникам, що підтримали проект (Сергій ПАНТЮК, Ірен РОЗДОБУДЬКО, Андрій ЛЮБКА, Мар’яна САВКА, Анатолій ДНІСТРОВИЙ, Лариса ДЕНИСЕНКО, Оксана ЗАБУЖКО). Щоправда останні відписались коротко і якісно. Так що ті з читачів, котрі обмежаться прочитанням блоку «знайомих імен», не матимуть відчуття даремно витраченого часу.
Все ж констатую, що результат довгострокового літературного флешмобу, навіть з усіма своїми правилами, дав збірці півдесятка достойних текстів, надзвичайно красивих абзаців, вартих уваги метафор і, звісно ж, ідей. Шукати їх чи ні – справа особисто кожного читача. Але, якщо вже почали, то наберіться терпіння і погортайте «ЩОДЕННИК», сприймайте це як тактичне заняття футболістів чи кадетів військового училища, навчальну операцію хірургів, ну і про художників, кухарів, тат і мам ви самі здогадались.
Це спроби, тренування, навчання – таке не завжди потрапляє на полиці книгарень. Але ж Ернест ГЕМІНГВЕЙ казав: «Деякі письменники народжуються тільки для того, щоб допомогти іншому написати одну-єдину фразу»…
Чи вірив хтось тоді – в 2007-му – Сашкові? Далеко не всі!
Чи був він впевнений у тому, що доведе свою революцію до кінця? Не був, але працював!
Чи учасники даного проекту вірили в те, що рано чи пізно потраплять на презентацію ембріону, перетвореного рентгенними променями їхніх інтуїцій і фантазій в 144 сторінки у твердій обкладинці?
Проект вдався, бо закінчений. Революція на папері – ні!"
Андрій СЛАПЕНІН
***
ТВОРЕННЯ КОЛЕКТИВНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО НА ПРИКЛАДІ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО ПРОЕКТУ «ЩОДЕННИК»
Проект об’єднав довкола себе письменників-початківців – студентів трьох ВНЗ Києва, а також провідних майстрів слова – відомих українських письменників.
Проект – масштабний і за обсягом (складається з трьох частин), і за кількістю учасників (загальна кількість – 64). Перша частина «ЩОДЕННИКА» під назвою «Дванадцять місяців кохання» (12 дописувачів. Символічно: рік складається з 12 місяців) була презентована в грудні 2008 року. Друга частина – «У Києві нуль годин» (24 дописувачі. Символічно: доба складається з 24 годин) – представлена на розсуд читачів в книгарні «Є» у травні 2009 року. Третя частина проекту називається «Температура тіла» (42 дописувачі (36+6). Символічно: 36,6 – нормальна температура тіла людини). У цій частині реалізована спроба об’єднати початківців та письменників, що вже досягли немалих успіхів у літературній справі. Так з’явився «блок шести», до якого увійшли сучасні українські майстри слова: Сергій ПАНТЮК, Ірен РОЗДОБУДЬКО, Андрій ЛЮБКА, Мар’яна САВКА, Анатолій ДНІСТРОВИЙ та Лариса ДЕНИСЕНКО. До проекту долучилися також письменники Оксана ЗАБУЖКО, котра надіслала автору ідеї листа зі свого щоденникового запису 25-літньої давності, та Андрій КОКОТЮХА з власними роздумами про «Форму малої прози».
Автор ідеї та куратори «ЩОДЕННИКА» поставили перед учасниками конкретні умови участі: кожному було відомо лише один розділ твору (І частина), окреме речення (ІІ частина) або слово-узагальнення попередника (ІІІ частина проекту). Між собою учасники не були знайомі аж до презентації.
Нині проект завершено. Три частини «ЩОДЕННИКА» об’єднані в збірку, яка завдяки зусиллям чималої кількості зацікавлених людей та за сприяння А.В. ТОЛСТОУХОВА, почесного Президента Фонду сприяння розвитку мистецтва побачила світ у липні 2010 року.
З самого початку «ЩОДЕННИК» задумувався як колективна творчість з визначеними наперед форматом, тематикою та умовами. Невідомим одразу був тільки склад учасників, коло яких на кожному етапі розширювалося. Реалізація двох етапів проекту засвідчила, що колективна літературна діяльність можлива. Однак, такий процес викриває особливості, переваги, а подекуди і немалі труднощі у здійсненні задуму.
Результати експерименту успішні. Передусім було досягнуто поставлених завдань – знайдено талановиту молодь, відкрито їхній талант. Вдалося зібрати кілька десятків молодих письменників, які спробували свої сили, зуміли підпорядкувати свою креативність заданим рамкам. Для когось – це була перша спроба, непоганий старт, для інших – черговий здобуток (етап, прорив?) у творчості.
Молоді митці познайомилися між собою, що створило додаткові можливості та передумови для реалізації творчих починань та супутніх ідей, які виникали при роботі над проектом і плануються по його завершенні. Зокрема, в процесі реалізації другого та третього етапів «ЩОДЕННИКА» проект перетворився з виключно літературного в літературно-мистецький: кожна з рефлексій другої частини була доповнена малюнком; на третьому етапі до роботи було запрошено кількох художників та фотографів, котрі представили власне бачення «ЩОДЕННИКА» у вигляді авторських ескізів, малюнків та фотографій. Таким чином, відбулося якісне оновлення проекту, що свідчить про перевагу колективного творення мистецтва.
Проблеми в реалізації проекту полягали в необхідності врахування стилю роботи кожного з авторів – іноді доводилося чекати на чергову частину декілька тижнів, зважаючи на звичку письменників до тривалого «визрівання» рефлексії, виношування-тексту-у-собі. Організатори лояльно ставилися до такого фактору, однак, це стало цінним досвідом для врахування часових рамок написання текстів учасниками наступних проектів. Очікувалось побачити більше творчого підходу від самих авторів – часом були гарні ідеї, але не всі були так само вдало реалізовані.
Оцінювати якість проекту варто з урахуванням того, хто читатиме роботи. Критикам сподобається відносна половина – решта тексту стане матеріалом для рекомендацій нам, організаторам проекту; ми враховуватимемо поради у вже задуманих майбутніх літературно-мистецьких акціях. З іншого боку, шанувальники «ЩОДЕННИКА» зможуть розчинитися на його сторінках і віднайти для себе немало вартісних думок.
Шлях проекту був непростий, але дуже цікавий. «ЩОДЕННИК» фактично продемонстрував, що колективна творчість приносить свої дивіденди у вигляді значно більших результатів, аніж ті, які були попередньо визначені. Проект доводить, що створити якісну антологію можливо і жодні рамки та обмеження не стають перешкодою. Більше того, спрацьовує правило, коли обмеження навпаки стають поштовхом до більш творчого підходу й бачення поставленої організаторами проблематики. Іншими словами, чим більше обмежень, тим більш нестандартний текст матимемо в результаті.
Такого роду проекти вже є в наявності (згадати хоча б «Трициліндровий двигун любові», «100 тисяч слів про кохання, включаючи вигуки», «СНОВИДИ. Сни українських письменників»). Такі проекти – перспективні, адже змушують митців завжди бути в русі, зважуватися на нові для себе формати та літературні форми, довірятися вподобанням організаторів (кураторів). Останні враховуватимуть не лише літературну цінність, але й актуальність текстів, їх відповідність культурно-мистецьким тенденціям та потребам читача. Це новий виток, цікавий і безповоротний процес у розвитку сучасної літератури, свідками якого ми почасти вже є і маємо великі шанси стати його повноправними учасниками.
Ірина БОЧАР
Дата зверення - 25.10.10
