Нещодавно в Інтернеті
з’явився новий випуск електронного самвидаву «Art «Meme»Movement», який
повністю присвячено літературно-мистецькому проекту «Щоденник. Re: make». Вважаємо за доцільне дати відповідь на деякі запитання, які у своїх текстах
ставлять дописувачі електронного журналу, адже більшість текстів є не просто
рецензіями, а спробою журналістського розслідування.
Ураховуючи, той факт, що організатори та учасники
літературно-мистецького проекту «Щоденник. Re: make» адекватно сприймають
адекватну критику, зауваження, рекомендації та побажання щодо покращення
проекту, із задоволенням даємо відповідь на вашу рецензію.
Для початку хотілося б подякувати усій команді творчого руху «Art «Meme»Movement»
за таку увагу до нашого проекту, за те, що з різних сторін ви намагалися
висвітлити наше видання. От-тільки вказавши на наші проґавлені літературні помилки,
ви чомусь самі замість рецензії на проект «Щоденник. Re:make» пишете рецензію
на «Щоденник». Нагадаємо, що проект «Щоденник» презентований у жовтня 2010
року. Щоб наша відповідь була більш об’єктивною, будемо часом цитувати думки
наших учасників на вашу позицію.
Протягом того часу, поки тривав проект, організатори були відкриті до
спілкування з учасниками, до всіх побажань і зауважень (до речі, й зараз
діляться новинами, цікавими літературними заходами, тощо). Виникає питання,
чому не можна було сказати про своє незадоволення раніше, а не коли проект вже
завершений? І знову ж таки. За умовами проекту, про це було неодноразово
сказано(!), організатори свідомо не втручалися в сюжетну лінію. Там є чітка
тема і головний герой. Учасники всі на рівних правах і можливостях. Тим паче, ми
обирали кращих учасників для того, щоб вони могли відчути куди краще повернути
історію, підійти творчо до розвитку сюжету. І тут не важливо – початківці чи
більш досвідчені. Головне те, що за пробними текстами учасники зарекомендували
себе як такі, які мають нестандартне мислення і сміливу думку. Хоча не всім це
вдалося згодом проявити безпосередньо в проекті.
«На мою думку, головна ціль проекту – зібрати людей – достойно
реалізована. Організатори не мають нести зобов’язання за те, що у когось
кривувато, а в когось ні. Ми самі маємо працювати над собою. Чому учасниця так
негодує? Вона знала, на що йшла. І варто розуміти, що літературні вподобання,
стилі та досвід у всіх різні. Я дуже задоволена, що взяла участь у проекті» —
зазначає учасниця проекту Катерина Яковленко.
А щодо наставництва, то кожен з нас побачив його по-різному. Однак
кожна позиція має право на життя. «Мене особисто найбільше дивує фраза «не
хватило наставничества и мотивации». Яка має бути мотивація для творчості?
Оцінки? Бали? Матеріальна винагорода? Це камінь лише тому, кому цієї мотивації
не вистачило. Мотивація творчості в самій творчості. Невже надрукований власний
твір у хорошому виданні, твердій палітурці, сучасному дизайні – то мала
мотивація? Якщо так, то прошу уважно подивитися на рівень інших колективних
збірок. По-друге, про відповідальність за якість текстів. Невже учасники
проекту – це першокласники, яких треба вчити тримати ручку у руці і які не
беруть відповідальності за написане? Якість тексту на душі автора, всім нам
була дана воля – про що писати і як писати. За уміння чи не вміння використати
свій шанс варто нарікати або ж хвалити лише себе. По-третє, дуже легко складати
аналітичні таблиці будучи поза реальним процесом створення книги. Невже ви
думаєте, що так легко вичитати, зверстати, зробити дизайнерську обробку, видати
і врешті-решт організувати презентацію? Мабуть, шановні рецензенти – люди дуже
далекі від видавничої справи і мало уявляють собі процес верстки, переверстки,
видання пробного примірника, переробку продукту і т.д.» (учасниця «Рімейка»
Євгенка Чугуй).
На противагу вищесказаному, хочу висвітлити позицію нашої іншої учасниці,
Тетяни Кротевич: «Не знаю, як кому, а мене рецензія дуже порадувала! …Я не маю
на увазі, що з усім погоджуюсь або «хочу вирвати свою сторінку з книжки». Ні.
Просто такий відгук означає, що людям реально не байдуже і вони дуже
переживають за те, у що вони вкладали свої творчі старання. Зрештою, усі
зауваження до організаторів – це плюс, бо, як на мене, це перша рецензія, де
проблему жування учасниками сіна-соломи розкрито з подачі «чого ж організатори
не казали перероблювати такі тексти. Та й усім не догодиш! Завжди є люди, які,
не отримавши задоволення від зробленої роботи, будуть писати гнівні листи з
приводу «куди забрали наші гроші?».
Тетяна також написала свій відгук на проект. Пропонуємо шматок з її
відгуку: «Прочитав эту книгу два года назад, я бы сказала, что образное слово
молодых писателей сильно, как никогда, и современная литература движется в
светлое будущее, товарищи! Сейчас же я смотрю на писательство немного
по-другому. Может, это влияние работы, связанной с созданием шаблонных текстов,
где не всегда уместно фонтанировать творческим потенциалом, поэтому в
художественной литературе мне каждый раз хочется удивляться чему-то новому,
оригинальному. А может, я попросту очень привередливая читательница, которая в
каждом писательском труде стремится найти недоработки?
«Щоденник. Re:make» получился как-то… Как-то без огня. Проект писался
под эгидой творчества, и как будто только по этой причине писатели-соучастники
(и я в том числе, конечно же!) как могли, так и фантазировали, не особо
беспокоясь о том, чтобы «подыграть» предшественнику, продолжая его тему.
Казалось бы, полет мысли на пределе возможности – творческому проекту на
пользу, но группировка этих текстов вместе послужила тому, что страницы стали
такими тяжелыми! Осилить хотя бы десяток из них за раз – это подвиг, ведь
каждый участник пытался на кусочке листика А4 вместить всё(!), ВСЁ, что, как
мне кажется, обычно положено рассказывать на приеме у психотерапевта…» Це
позиція автора, яку ми також поважаємо!
Ми ще перед початком говорили про те, що даний проект – це експеримент
в літературі. Експеримент навіть для нас самих і для учасників, у першу чергу.
І чудово, що учасники оцінюють його і критично, і схвально, і прагнуть рости й
розвиватися далі. Мабуть, кращого годі й уявити. Бо було б гірше, коли б ми не
бачили своїх недоліків, а лише хвалили б самі себе!
Тепер про інше. Найбільше Олександра Тарасова хвилює фінансова сторона
нашого проекту. Нагадаю, що Олександр не є учасником проекту, однак має
детальну інформацію по фінансовій звітності. І ще б хотів зазначити одну річ: складається
враження, що власної книги Олександр ще не видавав, адже не знає які
«процедури» треба пройти, щоб книга потрапила у книгарню. І не варто рахувати
«прибутки», коли не знаєш за якою собівартістю книга була надіслана до
книгарні.
І ще один момент: у жодного учасника ми не вимагали в примусовому
порядку грошей на книгу. І жодного тексту не було вилучено того автора, хто не
здав кошти. Це моральне право кожного. «У когось просто butthurt з приводу 35
грн) Треба було не здавать, я он пдф-ку отримав мейлом і радий. А те що проект
слабкий з літературної точки зору було зрозуміло на самому початку.» (Віталій
Іщенко). «Коли автор хоче опублікувати власні твори у платному альманаху чи
журналі, то питання плати за публікацію не викликає такої бурі емоцій. То в
чому ж тут справа? 70 гривень у Києві можна викинути лише на проїзд за один
день, на одне пиво та чіпси, проїсти за 10 хв у Макдональдсі... Тому мені цих
коштів ні у якому разі не шкода за публікацію, яка не утилізується через
декілька годин, а лишиться як досвід та як творчий експеримент. Скільки
завзяття та енергії було вкладено, щоб написати таку рецензію (навіть аналітика
в комплекті), якби стільки ж вкладалося в літературні, мистецькі проекти, то «діти
з соломою» швидше перероджувалися на літераторів, художників, режисерів тощо…
Але ж далі критиканських рецензій не йде. Ті, хто стоять збоку дороги, тільки й
нарікають на тих, хто тягне віз.» (Євгенка Чугуй).
Однак радує те, що навіть по завершенню проекту книга викликає такий
широкий розголос! Дякуємо тим, кому це важливо і цікаво! А тим, хто ще не читав
«Рімейка», можу сказати, що він є в мережі книгарень «Є» України. Однак поспішайте,
примірників залишилось досить мало!
І на останок… Хочу завершити свою відповідь словами Тетяни Кротевич: «В
моем экземпляре «Щоденника. Re:make» около дюжины загнутых уголков страничек с
интересными отрывками, авторы которых смогли меня удивить и порадовать. Я
считаю, что любая книга, где есть хотя бы парочка таких особенных страниц,
написана не зря.»
Олександр Козинець, Сергій Русаков та
учасники
проекту «Щоденник. Re:make»
Увага! Коментар на нашу відповідь лідеру руху ART Meme Movement Олександра Тарасова можна прочитати нижче в коментарях до цієї публікації
